eFIEDTTR :: Головна

eFIEDTTR - Electronic Filatov Institute of Eye Diseases and Tissue Therapy Repository

Вітаємо в репозитарії ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України».

Відкритий електронний архів (репозитарій) eFIEDTTR забезпечує накопичення, систематизацію, зберігання та довготривалий, постійний і надійний безкоштовний відкритий доступ до інтелектуальних продуктів наукового, освітнього та навчально-методичного призначення, створених науковими та науково-педагогічними співробітниками, аспірантами Інституту імені В.П. Філатова.

Серед матеріалів репозитарія — статті з наукових журналів, матеріали конференцій, монографії, навчальні посібники, студентські роботи, дисертації та автореферати, презентації, звіти та ін.

Кількість документів у репозитарії: 1689

Електронний архів формується та функціонує відповідно до Положення про репозитарій Інститута імені В.П.Філатова.

Нові матеріали для розміщення надсилайте на filatovinstitut@ukr.net

У випадку виникнення питань з приводу публікації матеріалів, будь ласка, звертайтеся до бібліотеки Інститута імені В.П.Філатова або на електронну пошту filatovinstitut@ukr.net

Розділи

Виберіть розділ, щоб переглянути його колекції.

Зараз показуємо 1 - 14 з 14

Нові надходження

Клінічний випадок комбінованого лазерного лікування новоутворення райдужної оболонки
(2025) Чечин, Петро Павлович; Щербакова, Валерія Володимирівна; Гузун, Ольга Володимирівна
Актуальність. Пухлини іридоциліарної зони складають 38,4 % від загальної кількості новоутворень увеального тракту. Незважаючи на доброякісний характер росту більшості пухлин райдужної оболонки та іридоциліарної зони, відстрочення лікування призводить до збільшення об’єму пухлини і, як наслідок, кількості ускладнень. Хворіють переважно працездатні жінки. Мета. Представити клінічний випадок органозберігаючого лазерного лікування новоутворення райдужної оболонки ока. Матеріал і методи. Пацієнт проходив медичний огляд по місцю проживання, де було встановлено діагноз «Підозра на глаукому». Пацієнта було направлено до ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України» для дообстеження та лікування. Була отримана заява про згоду пацієнта на розміщення його клінічної інформації у публікації. Пацієнт розумів, що конфіденційні дані не будуть опубліковані, і будуть вжиті всі заходи для приховування його особистості. У відділення лазерної мікрохірургії ока звернувся пацієнт Д. 54 роки з новоутворенням райдужної оболонки правого ока. Скарг не було. Гострота зору обох очей становила 1,0. Внутрішньоочний тиск (ВОТ) правого ока - 22,0 мм рт. ст., лівого - 17,0 мм рт. ст. Для дообстеження правого ока використовували: офтальмоскопію, біомікроскопію, гоніоскопію, тонометрію по Маклакову, УЗ-діагностику переднього відділу ока, фото переднього відділу ока. При біомікроскопії на 3-4 годинах на райдужці визначається об’ємне утворення овальної форми, яке вистоїть у передню камеру, не пігментоване, з множинними крововиливами, з нерівномірною (горбистою) поверхнею, пронизане судинами. При гоніоскопії кут передньої камери закритий з 3 до 4 годин. Офтальмоскопія без особливостей. При ультразвуковому дослідженні на 3-4 годинах у райдужці визначається середньої ехогенності об’ємне утворення дрібної структури овальної форми, розміри новоутворення райдужки становили 3,6 на 4,2 мм, а товщина – 2,4 мм. Без осередкової об'ємної патології в циліарному тілі. На основі вищевказаних обстежень було виставлено діагноз «Новоутворення райдужної оболонки по типу лейоміоми. Вторинна глаукома». Результати. Лікування: 1) медикаментозне протизапальне лікування (дексаметазон 0,5 парабульбарно під праве око №5, курс нестероїдних протизапальних засобів (інстиляції бромфенаку) по 1 краплі 3 рази/день упродовж 2 місяців, (який блокує синтез простагландинів із арахідонової кислоти шляхом інгібування циклооксигенази 1 і 2, що зменшує запалення та больову реакцію); 2) органозберігаюча терапія: - лазерна коагуляція новоутворення райдужної оболонки (λ=570 нм, потужність 100-140 мВт, тривалість імпульсу – 0,15 с, діаметр плями 150-300 мкм, 50-70 коагулятів); - транссклеральна циклофотокоагуляція (Nd-лазер з λ=1064 нм, з енергією 1,0 Дж, діаметр плями 600 мкм, секторально з 15 до 18 годин); - лазерна ірідотомія на 11 годинах (Nd:YAG енергія 1,2 мДж) Через 4 місяці. При ультразвуковому дослідженні на 3- 4 годинах у райдужці визначається середньої ехогенності об’ємне утворення дрібної структури овальної форми, розміри новоутворення райдужки становили 3,4 на 3,7 мм, а товщина – 1,6 мм. Без осередкової об'ємної патології в циліарному тілі. Після трьох курсів лікування у пацієнта відмічається позитивна динаміка: зменшення товщини новоутворення до 1,3 мм та розмірів – до 3,4 мм на 3,1 мм, відмічається облітерація новоутворених судин. Гострота зору - 1,0. ВОТ правого ока - 16,0 мм рт.ст. Рекомендовано: контроль ВОТ за місцем проживання.Спостереження в динаміці через 6 місяців. Висновки. Ефективність лікування пухлин іридоциліарної зони в запущених випадках утруднене, що може призвести до енуклеації у зв'язку з продовженням росту новоутворення в кут передньої камери та розвитком некомпенсованої неоваскулярної глаукоми. З клінічного досвіду органозберігаюче лікування у вигляді лазерної коагуляції лазером з довжиної хвилі 570 нм та транссклеральної лазерної циклофотокоагуляції з довжиної хвилі 1064 нм дозволяє зменшити ріст пухлини та розвиток новоутворених судин, а також запобігти розвитку вторинної неоваскулярної глаукоми. В нашому клінічному випадку новоутворення райдужної оболонки добре відреагувало на органозберігаюче лікування у вигляді лазерної коагуляції та транссклеральної лазерної циклофотокоагуляції, яке дозволило зменшити ріст пухлини та облітерацію новоутворених судин з покращенням клінічної картини та за даними ультразвукового дослідження.
Чи існує наявність зв’язку між вмістом інтерферонів a та g у слізній рідині та плазмі крові хворих на ідіопатичний увеїт?
(2025) Коновалова, Наталія Валеріївна; Гузун, Ольга Володимирівна
Актуальність. Частота захворюваності на увеїт досягає 30% і в 25% випадків вони є причиною інвалідності по зору, що визначає значущість та актуальність проблеми. Незаперечна роль порушень цитокінового статусу у формуванні системної та місцевої імунної відповіді при розвитку увеїту. Проаналізовані дані літератури про позитивні результати лікування увеїтів з використанням препаратів-індукторів ендогенних інтерферонів у поєднанні з фотобіомодуляцією, про наявність невеликих концентрацій ІФН-A та ІФН- G у сльозі здорових осіб, на наш погляд доцільно визначити зв'язок між характером змін експресії інтерферонів при увеїті локально та в загальному кровотоку. Мета. Визначення наявності зв'язку між вмістом інтерферонів a та g у слізній рідині та плазмі крові хворих на увеїт. Матеріали і методи. Під нашим спостереженням знаходився 61 пацієнт із діагнозом увеїту. У 46 осіб (75,4%) діагностовано поразку заднього відрізка ока, у 15 – поставлено діагноз передній увеїт (24,6%). У більшості осіб (51 особа або 83,6%) мали хронічний перебіг захворювання, у 10 (16,4%) спостерігався гострий перебіг. Усім пацієнтам проведено стандартне офтальмологічне обстеження. У 10 хворих визначено рівень інтерферонів А та G у слізній рідині твердо фазним імуноферментним методом. Статистичну обробку даних проводили використовуючи параметричний критерій Стьюдента для попарного порівняння двох груп та попередньої оцінки нормальності розподілу, а також коефіцієнт парної кореляції. Результати. Дані імуноферментних досліджень показали, що рівень інтерферонів у сльозі хворих на увеїт становить 24,460±8,179 пг/мл та 27,550±8,289 пг/мл для інтерферону-А та - G з мінімальними та максимальними значеннями 14,4-39,3 пг/мл ,3-41,4 пг/мл, відповідно, що вище за такі значення у здорових осіб (за даними літератури). Крім того, вміст цих цитокінів значно вищий у слізній рідині (у 2,2 та 1,8 рази відповідно), ніж у плазмі крові (11,320±6,361 та 15,260±7,442 пг/мл, 42 n=10), що свідчить про домінування їхньої експресії локально, в оці. Аналіз даних, що характеризують вміст досліджуваних інтерферонів у слізній рідині до та після лікування свідчить про посилення їх експресії (в 1,4 рази в обох випадках, досягаючи 34,200±9,476 пг/мл та 38,810±9,756 пг/мл відповідно) в результаті використання комплексу лікування із застосуванням фотобіомодуляції, яка стимулює продукцію ендогенних інтерферонів. Аналогічна спрямованість та вираженість змін рівня інтерферонів має В результаті парного кореляційного аналізу у хворих увеїтом виявлено достовірний позитивний зв'язок між вихідним рівнем інтерферону-a у слізній рідині та рівнем після лікування (n=10, r=0,92, p<0,05), а також - у крові до лікування (n=10, r=0,76, p<0,05). Вміст інтерферону А у сльозі після лікування корелює з відповідними даними в крові до лікувальних впливів (n=10, r=0,74, p<0,05), а інтерферону- G - у слізній рідині до та після лікування (n=10 r=0,84, p<0,05). Висновки. Експресія інтерферонів у сльозі, домінування локальних імунологічних змін посилюється при лікуванні увеїту із застосуванням фотобіомодуляції. Існує зв'язок між вмістом інтерферонів А та G у слізній рідині та плазмі крові хворих на увеїт
Оптична когерентна томографія у діагностиці периферичної дегенерації сітківки
(2025) Іваницька, Олена Вячеславівна; Горгіладзе, Ліана Тевратовна; Заводний, Сергій Валентинович; Заічко, Катерина Сергіївна
Периферична дегенерація сітківки (ПДС) – патологія, реальне розповсюдження якої невідомо: ПДС часто залишається невиявленою, оскільки рідко викликає скарги у пацієнтів. В більшості випадків скарги при ПДС з'являються при розвитку ускладнень, насамперед відшарування сітківки, яке й може призвести до значного погіршення зорових функцій у пацієнтів різного віку. Мета роботи - оцінити можливості спектральної оптичної когерентної томографії (СОКТ) у візуалізації дегенеративних змін сітківки у периферичних відділах, максимально доступних для дослідження. Матеріал та методи дослідження. Нами проаналізовані результати обстеження 9 пацієнтів віком 14–62 років (18 очей), у яких при проведенні ОКТ було виявлено наявність ПДС. Пацієнти були спрямовані для визначення стану зорових нервів й сітківки у ділянці макули. Томографія периферичних відділів сітківки було проведено додатково до основного стандартного обстеження. Дослідження проводилися на оптичному когерентному томографі SD-OKT (Spectralis, Heidelberg Engineering GmbH, Germany), який дозволяє отримувати чіткі зображення структур з високою роздільною здатністю. Для візуалізації структури периферичної сітківки використовували лінійні скани. Варіанти отриманих результатів наведені на фото 1, 2. Заключення. Візуалізація дегенеративних змін периферичних відділів сітківки допомагає виявляти ПДС, наглядно візуалізує уражені ділянки, дає додаткову інформацію про характер патологічних змін, що може бути корисним для уточнення лікарської тактики.
Значення індексу системної запальної відповіді та індексу системного запалення в нейромережевій моделі прогнозування лікування хворих з неоваскулярною глаукомою
(2025) Гузун, Ольга Володимирівна; Задорожний, Олег Сергійович; Велічко, Людмила Миколаївна; Король, Андрій Ростиславович; Велічко, Людмила Федорівна
Актуальність. Сьогодні автори запропонували різні моделі глибокого навчання для діагностики глаукоми. Ці набори даних використовували для побудови згорткової нейронної мережі. Терміни точність, специфічність, чутливість і робоча характеристика/площа під кривою приймача (ROC/AUC) зазвичай використовуються як еталон для оцінки системи діагностики. Оцінка запропонованої нами схеми буде виконана за допомогою бази даних, що містить дані індексу системної запальної відповіді та індексу системного запалення пацієнтів з неоваскулярною глаукомою. Метою нашого дослідження було дослідити діагностичну значимість показників запалення в моделі нейронної мережі прогнозування ефективності лікування методом транссклеральної (ТСК) циклофотокоагуляції (ЦФК) хворих з неоваскулярною глаукомою (НВГ). Матеріал та методи. Було обстежено і проведено лікування 127 пацієнтів (127 очей) з вторинною НВГ. Вік пацієнтів становив 65,0 роки (62-68). Успіхом лікування вважали: досягнення рівня ВОТ ≤ 21 мм рт.ст. та збережена або покращена максимально коригована гострота зору (МКГЗ) через 12 місяців спостережень. В усіх випадках на базовому рівні визначались лабораторні показники: нейтрофіли, лімфоцити, тромбоцити, моноцити. Розраховувався SII - індекс системного імунного запалення (SII = тромбоцити × [нейтрофіли/лімфоцити]) та SIRI - індекс реакції системного запалення (SIRI = нейтрофіли × [моноцити/лімфоцити]). Визначалася експресія молекули CD54 на лімфоцитах периферичної крові гістоімуноцитохімічним методом. ТСК ЦФК виконувалася діодним лазером з довжиною хвилі 810 нм, за стандартною методикою. Використовувались щадні (селективні) енергетичні параметри лазерного випромінювання (Ме 36 (29,4-41,4) Дж за сеанс). Результати. Побудова нейромережевої моделі прогнозування здійснювалося в два етапи. На першому етапі з метою вибору вхідних параметрів та їх взаємозв’язку з вихідним параметром (успіх лікування) було проведено кореляційний та регресійний аналіз. Кореляційно-регресійний аналіз показав значний зв’язок між ефективністю як функцією (у), в якій за 1 приймалося покращення (що відповідає ефективності лікування), за 0 – немає покращення і фактором (х), а саме кількістю пацієнтів, у яких ці зміни відбувалися. За даними спостереженнями, звіту вибірки (n=127), у тому числі в 83 (65%) спостерігалося зниження ВОТ≤21 мм рт.ст. та показник МКГЗ був стабільний або покращений (1), а в 44 (35%) – показник ВОТ був знижений недостатньо і залишався >22 мм рт.ст. та було відмічено зниження МКГЗ на момент огляду (0). З цією метою було побудовано множинну регресію, з виявлення зв’язків за коефіцієнтом кореляції. На другому етапі було проведено безпосередньо побудову нейромережевої моделі. Виведення даних прогнозу ефективності лікування включало структуру нейромережі (опис, діаграму і ваги нейронів) і продуктивність мережі (зведення за моделлю, результати класифікації, ROC – крива. Чутливість нейромережевої моделі становила 100 %, специфічність – 30 %, відсоток правильно передбачених подій під час тестування на контрольній групі – 92,9 %. Висновок. Нейромережеве прогнозування ефективності лікування хворих з неоваскулярною глаукомою дозволяє з достатньою точністю отримати прогноз успіху лікування з ймовірністю 92,9 %. В результаті побудови нейромережевої моделі був виявлений значний вплив запального фактору на успіх лікування, визначені найбільш значущі «вхідні» параметри нейромережі: SIRI (100 %) та SII (80,7 %).
Випадок віддаленого спостереження результатів зміцнюючої склеропластики у лікуванні прогресуючої міопії
(2025) Бушуєва, Наталія Миколаївна
Актуальність.Головним напрямком у лікуванні прогресуючої міопії у 20 столітті було хірургічне зміцнення склери. Однак його результати, за даними різних авторів, залишалися неоднозначними. Так, Noorani H.Z. (2002) опублікував позитивні результати хірургічного зміцнення склери при прогресуючій міопії. Бушуєва Н.М. Абу-Афіфе Хосні (2001-2003) встановили високу ефективність хірургічного зміцнення склери синтетичним, штучним біоінертним експлантом з інгібітором трипсину у дітей і підлітків зі стабілізацією ступеня міопії в 95,5% протягом 3 років. Однак Curtin B. (1987), Малишева Т.П. (1988) повідомили, що використання алотрансплантатів для зміцнення склери із донорської гомосклери, твердої мозкової оболонки не зупиняє прогресування міопії, так як склера «реціпіента» у відповідь на донорський склеральний трансплантат виробляє колагеназу і протеіназу, які беруть участь в деструкції колагену склери. Також повідомляється про можливий розвиток імуноалергічної реакції на донорський трансплантат (Пеньков М.А. з співавт. 1983; Бушуєва Н.М., 1995). Ми хочемо представити клінічний випадок з результатами зміцнюючої склеропластики у хворої з прогресуючою міопією у віддаленні терміни спостереження Клінічний випадок. Хвора М-а.,1973 р.н. з 12 років лікувалася в ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України» з приводу прогресуючої міопії високого ступеня,складного міопічного астигматизу, міопічної хоріоретінопатії обох очей. У 1985 р. була виконана склеропластика правого ока з використанням штучного експлантату з поліефірних ниток за методом Пивоварова. У 1986 р. була проведена склеропластика лівого ока з використанням штучного експланту з поліефірних ниток за методом Пивоварова. У 1990 р. з приводу периферичної дегенерації сітківки була проведена лазерна коагуляція сітківки обох очей. У 2025 році звернулася до інституту зі скаргами на відчуття стороннього тіла у верхньо-зовнішньому куті лівого ока. Результати обстеження. Гострота зору OU = 0,01 сс sph -7,0 D cyl -1.25 D ax35° = 1,0. Показники рефракції OU (-7,0 D) та УЗ біометрії OU (25,97 мм) після проведення зміцнючої склеропластики залишалися стабільними протягом всіх років спостереження. Внутрішньоочний тиск OU (пневмотонометрія) = 19,0 мм рт. ст. У верхньо-зовнішньому кон’юнктивальному склепінні в зоні розміщення склерального трансплантату визначається потовщення склери і часткове оголення транспланційного матеріалу. 06.01.2025 р. хворій з приводу периферичної дегенерації сітківки проведена повторна лазерна коагуляція сітківки обох очей. 17.01.2025 р. (через 40 років після склеропластики) на лівому оці видалено частину синтетичного трансплантату, що відторгнувся у верхньо- зовнішньому кон’юнктивальному склепінні. Гістологічне дослідження видаленого матеріалу виявило асептичне грануляційне розростання склеральної тканини навколо трансплантату. Склера потовщена. Висновки. Представлений випадок демонструє високу ефективність лікування прогресуючої міопії шляхом хірургічного зміцнення склери синтетичним штучним біоінертним експлантом. Однаку поодиноких випадках у віддалені терміни спостереження (через 40 років) можливе відторгнення частини трансплантаційного матеріалу на тлі стабілізації ступеня короткозорості.