Нові надходження

• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Вплив оклюдерів з густиною затемнення 70% на стан бінокулярного і стереоскопічного зору у дітей з аметропіями.

  Грушко, Юліана Валеріївна

  ;

  Сердюченко, Віра Іванівна

  ;

  Жуков, СО

  ;

  Дегтярьова, Надія Митрофанівна

  (2026)

  Показати більше

  Актуальність. Амбліопія різних видів (рефракційна, анізометропічна, дисбінокулярна, обскураційна) – досить часте захворювання у дітей і дорослих і інколи є причиною обмеження працездатності і навіть інвалідності. За останнє століття в різних країнах запропоновано багато пристроїв для лікування амбліопії, а в домашніх умовах використовується, як правило, оклюзія кращого ока. Однак офтальмологами встановлено, що повна оклюзія кращого ока інколи може призвести до таких ускладнень, як зниження його гостроти зору, появу диплопії і (або) косоокості у пацієнтів з правильним положенням очей. Альтернативою повній оклюзії може стати напівпрозора оклюзія. За нашим замовленням (лабораторії розладу бінокулярного зору Інституту ім. В.П.Філатова) в Інституті фізики Одеського національного університету ім І.І.Мечникова виготовлені напівпрозорі оклюдери з густиною затемнення від 10% до 90%. Наші попередні дослідження показали, що оклюдери з густиною затемнення від 10% до 50% не порушують бінокулярний зір, але вони недостатньо ефективні в плані підвищення гостроти зору амбліопічного ока. А оклюдери з густиною затемнення 90% більш ефективно впливають на гостроту зору амбліопічного ока, але в частині випадків порушують бінокулярний зір. Тому ми вирішили провести дослідження з використанням напівпрозорого оклюдера з густиною затемнення 70%. Мета: дослідити стан гостроти зору, бінокулярного і стереоскопічного зору у дітей з аномаліями рефракції в умовах додавання до кращого ока напівпрозорого оклюдера з густиною затемнення 70%. Матеріал та методи. Під спостереженням знаходилось 30 дітей у віці від 4 до 17 років з різними аномаліями рефракції: з міопією – 18 (слабкого ступеня – 12, середнього ступеня – 6); з гіперметропією – 7 (слабкого ступеня – 4, середнього – 3); з астигматизмом – 5 (4 – з гіперметропічним, 1 – зі змішаним). Гострота зору визначалась по таблиці В.Є.Шевальова в модифікації І.О. і Ю.І.Вязовських. Положення очей у всіх пацієнтів було правильним; на модифікованому кольоротесті визначався бінокулярний зір. Відмічена наявність стереозору на таблицях «Тітмус-стерео-флай-тест» (всі діти бачили об’ємне зображення «мухи» і правильно називали на кожному із тестів кружок, що виступає вище інших кружків. Результати. Приставлення до одного із очей оклюдера з густиною затемнення 70% показало наступне. Гострота зору у всіх пацієнтів на оці з оклюдером дорівнювала 0,4-0,5. На модифікованому кольоротесті визначався бінокулярнй зір. Стереозір: всі без винятку діти бачили об’ємне зображення «мухи». Тест з кружками: всі діти правильно називали кружок, що виступає над іншими кружками. Тест з «тваринками»: в більшості випадків діти відповідали правильно відносно розташування відповідної тваринки і лише в одному випадку дитина сказала, що одна тваринка, яку вона бачить начебто вище, ніж інші тваринки, здається їй нечіткою (можна запідозрити нестійкий стереозір). Висновок. При підборі напівпрозорої оклюзії у пацієнтів з односторонньою амбліопією слід обов’язково враховувати стан бінокулярного зору і підбирати плівку з такою густиною затемнення, яка б не викликала порушення бінокулярного зору. Враховуючи отримані результати, можна рекомендувати оклюдери з густиною затемнення 70% для впровадження в практику дитячої офтальмології.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Вплив видів кисневої підтримки та показників оксигенації на розвиток стадій ретинопатії недоношених.

  Будівська, Олена Сергіївна

  ;

  Кацан, Сергій Володимирович

  (2026)

  Показати більше

  Актуальність. Незрілість органів передчасно народженої дитини та переривання внутрішньоутробного розвитку до завершення органогенезу є не лише чинниками загрози для життя, а й формують підґрунтя для підвищеного ризику інвалідизації. Серед найтяжчих уражень органа зору у цієї категорії пацієнтів провідне місце посідає ретинопатія недоношених (РН) – патологія, притаманна саме передчасно народженим дітям. Попри суттєвий прогрес у скринінгу, діагностиці та лікуванні, РН і надалі залишається однією з основних причин незворотної втрати зору в дитячому віці у світі. У зв’язку з цим подальше вивчення етіологічних чинників РН зберігає високу актуальність. До ключових факторів ризику відносять менший гестаційний вік, низьку масу тіла при народженні та кисневу терапію. Мета. Вивчити вплив видів респіраторної підтримки та оксигенатії на розвиток різних стадій ретинопатії недоношених. Матеріал та методи. Ретроспективно було проведено аналіз історій хвороб 290 недоношеної дитини, що перебували під наглядом у період з 2015 по 2018 рік. Діти в декретовані терміни пройшли скринінг РН. Недоношені діти були розділені на чотири групи: перша група (1) – 117 дітей з аваскулярними зонами сітківки (без РН); друга група (2) – з саморегресуючими стадіями РН (І стадія, ІІ стадія, предпорогова стадія, тип 2) – 86 дітей; третя група (3) з РН, яка потребувала лікування (предпорогова стадія, тип 1) – 57 дітей; четверта група (4) – 30 дітей з АРН. Досліджувалися слідуючи фактори ризику: ГВ, МТ, види респіраторної підтримки (NCPAP, ШВЛ), які використовувалися у дітей в нашому дослідженні, та основні показники оксигенації (SрO2, FiO2). Результати. Гестаційний вік статистично значущо відрізнявся між чотирма групами (ANOVA: F=74,13; p<0,0001); попарні відмінності були значущими для більшості порівнянь, за винятком груп 3 і 4 (p=0,9). Аналогічно, маса тіла при народженні демонструвала достовірні міжгрупові відмінності (ANOVA: F=54,1; p<0,0001), при цьому різниця між групами 3–4 залишалася статистично незначущою (p=0,9). Для FiO₂, з огляду на порушення гомогенності дисперсій (Levene p=0,03), застосовано Welch ANOVA, який підтвердив наявність міжгрупових відмінностей (F=4,6; p=0,005); статистично значущі попарні порівняння встановлено для 1–3 (p=0,0006), 2–3 (p=0,001) та 2–4 (p=0,048). Частота застосування ШВЛ послідовно зростала від групи 1 до групи 4 (76,9%; 82,6%; 96,5%; 100%) і відрізнялася між групами (Kruskal–Wallis: H=17,3; p=0,006). Натомість для NCPAP статистично значущих міжгрупових відмінностей не виявлено (97,4%; 98,8%; 100%; 100%; H=2,4; p=0,48). Показник SpO₂ був порівнюваним у всіх групах (Welch ANOVA: F=0,7; p=0,5). Найбільший внесок у варіабельність результату за partial η² мали гестаційний вік (0,437) та маса тіла (0,36), тоді як внесок ШВЛ (0,05) і FiO₂ (0,046) був меншим. Висновки. 1.Гестаційний вік і маса тіла при народженні мали найбільший вплив на розвиток різних стадій ретинопатії недоношених (partial η²=0,437 та 0,36). 2. FiO₂ і застосування ШВЛ достовірно відрізнялись між групами, що свідчить про їх вплив на розвиток різних стадій ретинопатії недоношених. 3. SpO₂ та використання NCPAP статистично значущих міжгрупових відмінностей не мали.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Гліоми орбітальної частини зорового нерва у дітей – особливості діагностики та лікування.

  Боброва, Надія Федорівна

  ;

  Троніна, Світлана Альфредівна

  ;

  Сорочинська, Тетяна Анатоліївна

  (2026)

  Показати більше

  Гліоми зорового нерва займають друге місце серед пухлин орбіти у дітей та п’яте місце серед первинних пухлин орбіти загалом. Традиційні стратегії лікування включають спостереження за безсимптомними або стабільними пухлинами, хіміотерапію при симптоматичних випадках та хірургічне втручання або променеву терапію при більш агресивних ураженнях. Мета роботи – аналіз особливостей діагностики та лікування гліоми орбітальної частини зорового нерва у дітей. Матеріал та методи. В відділі офтальмопатології дитячого віку ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П.Філатова НАМН України» під спостереженням знаходилося 15 дітей та підлітків з гліомами орбітальної частини зорового нерва в віці від 2 до 13 років. На момент надходження клінічно у всіх дітей спостерігався виражений екзофтальм в межах 6-11 мм, відсутність репозиції очного яблука, зниження зорових функцій ока на стороні ураження від світловідчуття до 0,02. МРТ дослідження орбіт виявило наявність овоїдного або грушоподібного утворення, яке у 12 дітей захоплювало всю орбітальну частину зорового нерва, у 3 дітей навіть із проміненцією до каналу зорового нерва до 2-3 мм. У 2 дітей зафіксована деформація задньої стінки очного яблука внаслідок компреміровання пухлиною. У 3 дітей мали місце незначні за довжиною (до 2 мм) ділянки зорового нерва незачеплених пухлиною перед входом в склеру. В однієї дитини на попередньому етапі обстеження в іншому лікувальному закладі була проведена пункція пухлини, яка не була інформативною. В усіх дітей в якості лікування застосована зовнішня орбітотомія транслеваторним підходом або через зовнішній кантус з тотальним видаленням пухлини. Результати. В жодному випадку не зафіксовано розбіжностей попереднього діагнозу, встановленого на підставі клінічного та інструментального дослідження, із заключним гістологічним. МРТ дослідження показало себе високоінформативним для визначення локалізації, ступеня розповсюдження новоутворення та його взаємовідносин з іншими орбітальними структурами. Неінформативність пункційної біопсії у випадках гліоми зорового нерва пояснюється щільністю структури пухлини, яка унеможливлює взяття матеріалу. Післяопераційний період після зовнішньою орбітотомії протікав без ускладнень, стандартно для будь-якого орбітального втручання. Неврологічних розладів у дітей зафіксовано не було. У відділеному післяопераційному періоді був досягнутий хороший функціональний та косметичний результат. Контрольне МРТ дослідження не виявило ознак рецидиву або продовженого росту пухлини. Висновок. Основним методом діагностики гліоми орбітальної частини зорового нерва у дітей при наявності характерних клінічних ознак залишається МРТ дослідження. Біопсія новоутворення доцільна при нестандартній клінічній та МРТ картині патології в разі виявлення кістозного компонента. Хірургічне видалення є єдиним радикальним методом лікування у випадках швидкого прогресування, що загрожує проростанням у порожнину черепа та спричиняє катастрофічне зниження зорових функцій, виражений екзофтальм. За умови проведення на сучасному технологічному рівні хірургічне втручання забезпечує нерозповсюдження пухлини до порожнини черепа і збереження життя дитини, є достатньо щадним, оскільки не впливає на подальший нормальний розвиток дитини, не має впливу на інші органи і системи, не викликає неврологічного дефіциту на відміну від хіміотерапії або променевої терапії.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Чи працює первинний задній капсулорексис в якості профілактики вторинної катаракти у дітей?

  Боброва, Надія Федорівна

  ;

  Романова, Тетяна Вікторівна

  ;

  Довгань, Ольга Димитріївна

  (2026)

  Показати більше

  Вторинна катаракта (ВК) залишається одним з найбільш частих ускладнень хірургії вродженої або набутої катаракти у дитячому віці. На відміну від дорослих, у педіатричних пацієнтів проліферація залишкових епітеліальних клітин кришталика проходить значно інтенсивніше, що призводить до раннього зниження гостроти зору та ризику розвитку амбліопії. [Joanna Konopińska et al, 2021] Особливо активно ці процеси відбуваються у ранньому післяопераційному періоді та протягом 6 місяців після операції. [Yana Fu et al, 2022] Висока частота розвитку ВК у дітей зумовлює безперервний пошук різних хірургічних втручань для її профілактики та лікування (Nd:YAG-лазерної капсулотомія, мануальна дисцизія, первинна задня капсулотомія, первинний задній круговий безперервний капсулорексис, часткова суха вітректомія). [Lukpan Orazbekov et al, 2025] З огляду на обмежені можливості виконання Nd:YAG-лазерної капсулотомії у дитячому віці, первинна хірургічна профілактика є вирішальною тактикою. Для профілактики утворення ВК при одночасній імплантації інтраокулярної лінзи (ІОЛ) ряд авторів пропонує первинне розкриття задньої капсули кришталика під час операції методом заднього капсулорексису з видаленням або без передніх шарів склоподібного тіла; або – розміщення оптики імплантованої в капсульний мішок ІОЛ через отвір капсулорексису під задню капсулу «optic captures». Мета: вивчити ефективність первинного заднього капсулорексису (ПЗКР) як методу профілактики розвитку вторинної катаракти при факоемульсифікації вродженої катаракти у дітей. Матеріал та методи. Хірургічне лікування ВК методом факоаспірації з одномоментною інтракапсулярною імплантацією ІОЛ Acrysof було проведено на 170 очах (115 дітей), віком від 2-15 років (7.7±3.7р.). Техніка операції – видалення кришталика через передній капсулорексис методом факоаспірації із застосуванням факомашини з імплантацією гнучких ІОЛ. Хірургічна тактика по відношенню до задньої капсули була різна, у зв’язку з чим всі прооперовані очі поділили на 3 групи: група 1 – зі збереженням прозорої задньої капсули інтактною (47 очей); група 2 – з ізольованим первинним безперервним круговим заднім капсулорексисом за допомогою голки та пінцета до імплантації ІОЛ (60 очей); група 3 – із первинним безперервним круговим заднім капсулорексисом в поєднанні з «сухою» передньою вітректомією як до, так і після імплантації ІОЛ (63 ока). Вибір методу проведення первинного заднього капсулорексису носив рандомізований, проспективний характер. Результати. У віддаленому періоді спостереження в терміні 24 місяці (161 око) найменший відсоток розвитку вторинної катаракти спостерігався в групі із первинним заднім капсулорексисом у поєднанні з передньою вітректомією (28,3% - 17 очей), найбільший відсоток (55,4% - 31 око) – у групі з ізольованим первинним заднім капсулорексисом, в той час як в групі із збереженням прозорої задньої капсули інтактною розвиток вторинної катаракти відмічався у 48,9% – 22 ока. Слід відмітити залежність розвитку ВК від віку дитини: у групі дітей молодшого віку (2-7р.) вторинна катаракта розвинулась на 53 очах (56,4%), а у групі дітей старшого віку (8-15р.) – тільки на 17 очах (23,4%). Вік дитини на момент операції суттєво впливав на частоту ВК – чим молодша дитина, тим більш висока частота розвитку ВК. До інших післяопераційних ускладнень, окрім ВК, належали виражена запальна реакція (преципітати на ІОЛ, задні сінехії, зрощення переднього і заднього капсулорексисів), а також внутрішньокапсульна децентрація ІОЛ, контрактура капсулярного мішка та помутніння скловидного тіла. У віддаленому періоді спостереження найвища частота ускладнень відзначалася в групі із заднім капсулорексисом поєднаним з передньою вітректомією – 29 очей (48,3%) причому 20% становило помутніння скловидного тіла. У групі із ізольованим заднім капсулорексисом частота ускладнень була нижчою – 19 очей (33,9%), при цьому у 19,6% також відмічалося помутніння скловидного тіла. Найменша частота ускладнень зафіксована в групі зі збереженням інтактної задньої капсули – 4.4%. Отримані дані свідчать про те, що розкриття задньої капсули не є «безслідним» для дитячого ока та супроводжується реакцією склоподібного тіла у вигляді вітреїту різного ступеня вираженості. Висновки. Розвиток ВК при псевдофакії у дитячому віці спостерігається не тільки на очах, де задня капсула була збереженою, а і у випадках де вона була видалена в центрі методом заднього капсулорексиса, а також у поєднанні останнього із передньою сухою вітректомією. Виконання первинного мануального безперервного заднього капсулорексису за результатами дворічного післяопераційного спостереження не зменшує частоту виникнення вторинної катаракти у дітей із псевдофакією порівняно з очима, в яких задня капсула залишалася інтактною. Збереження прозорої задньої капсули дозволяє підтримати анатомічний бар’єр між переднім та заднім сегментами ока а також зменшити відсоток виникнення післяопераційних ускладнень, зокрема запальних змін переднього відділу ока та вітреїту.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  ІОЛ «BIL» - діюча профілактика вторинної катаракти у дітей - наш довготривалий досвід.

  Боброва, Надія Федорівна

  ;

  Романова, Тетяна Вікторівна

  (2026)

  Показати більше

  Хірургічні методи профілактики вторинної катаракти (ВК) у дітей (задній капсулорексис, задній капсулорексіс у поєднанні з передньою вітректомією, ІОЛ з квадратним краєм оптики та ін) на практиці не завжди призводять до бажаного результату, внаслідок чого частота розвитку ВК особливо в дитячому віці залишається досить високою [Apple, D.J. 2000,Menapace, R. et. al. 2005, Malecaze, F. et. al. 2006, Vasavada AR, Nihalani BR. 2006, Боброва Н.Ф. із співавт. 2000–2017]. Враховуючи високу частоту розвитку ВК на псевдофакічних очах дітей, незалежно від методів інтраоперацинної профілактики, розробка нових типів ІОЛ, заснованих на оригінальних концепціях та методах кріплення видається надзвичайно актуальною. Мета: вивчити віддалені результати розвитку ВК на псевдофакічних очах у дітей з імплантації ІОЛ «BIL». Матеріал та методи. Імплантація ІОЛ «BIL» (bag-in-the-lens) була виконана 19 дітям на 19 очах у відділенні дитячої офтальмопатології НІІ ім. В.П. Філатова за оригінальною методикою через тунельний лімбальний розріз з опорою на ідентичні за розмірами та розташуванням – близнюкові передній і задній капсулорексиси сформовані в ході видалення вродженої катаракти. Аналіз стану капсулярного кільця та положення ІОЛ проведено через 12 місяців на 11 очах, через 24 місяці на 14 та у 3х випадках через 72 місяця спостережень – шляхом біомікроскопії на щілинній лампі та методом ультразувукового дослідження на приладі «Aviso». УЗ вимір товщини капсулярного кільця по периферії проводилося в 4х меридіанах – на 3, 6, 9 та 12 годинах. Результати. Формування ВК у центральній 5,0 мм зоні на псевдофакічних очах з ІОЛ BIL не було відзначено в жодному разі найближчих та віддалених спостережень, що сприяло підвищенню гостроти зору, яка була різною залежно від ступеня амбліопії, наявності очної та загальної патології. Біомікроскопічно протягом перших 12 місяців спостережень після операції не зафіксовано розростання екваторіальних клітин епітелію кришталика в капсулярному кільці. На всіх очах зберігалася стабільна фіксація ІОЛ та її правильне положення, яка була чітко центрована щодо зіниці, близнюкові капсулорексиси були фіксовані у канавці по краю оптичної частини ІОЛ BIL. При УЗ дослідження обумовлена товщина капсулярного кільця коливалася від 0,1 до 0,2мм визначалося. Через 24 місяці при біомікроскопії було виявлено початкове фіброзування країв близнюкових капсулорексисов у вигляді білуватого обідка шириною до 0,1,-0,15 мм щільно охоплює ІОЛ. У капсулярному кільці біомікроскопічно візуалізувалися клітинні розростання. Сонографічно в канавці навколо оптичної частини ІОЛ виявлялася тонка середньої ехогенності мембрана, товщиною до 0,1 мм – імовірно зрощення передньої та задньої капсул кришталика. Товщина збереженого капсулярного кільця збільшилася в середньому у різних меридіанах до 0,4 – 0,8 мм (в одному випадку вона досягала 0,9 – 1,1 мм). Через 72 місяці (6 років) у всіх 3х випадках при біомікроскопії було виявлено посилення фіброзування країв близнюкових капсулорексисів прилеглих до канакки ІОЛ у вигляді білуватого обідка шириною до 0,15-0,2 мм щільно охоплює ІОЛ, що на нашу думку лише посилює міцність фіксації ІОЛ BIL на двох капсулорексисах. Сонографічно по всьому колу краю оптичної частини ІОЛ визначалася дублікатура капсулярного мішка, заповнена субстратом середньої ехогенності. Товщина збереженого капсулярного кільця за даними УЗ біометрії збільшилася в різних меридіанах до 0,75 мм, але не перевищувала 1,1 мм. Висновки. Використання для кріплення ІОЛ «BIL» близнюкових капсулорексисів в педіатричної офтальмофірургії виявилося виправданим, а фібротизація країв переднього та заднього капсулорексісів, що формується з часом, робить фіксацію ІОЛ «BIL» ще більш надійною, незважаючи на активний спосіб життя в дитячому віці. У жодному разі не було виявлено децентрації чи дислокації ІОЛ «BIL». Технологія хірургії катаракти з імплантацією ІОЛ – «мішок у лінзі» (BIL), безперечно, надає дієву інтраопераційну профілактику розвитку вторинної катаракти у дітей. Збільшення товщини збереженого капсулярного кільця в динаміці спостережень вказують на біологічні процеси, які тривають, що відбуваються в збереженому замкненому по всьому колу капсулярному просторі що вимагають подальших спостережень.

  Показати більше