Нові надходження

• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Зміни хоріоретинального комплексу кролів у короткий термін після 25-G високочастотного електрозварювання: Експеримент.

  Чумаков, Євген Андрійович

  ;

  Уманець, Микола Миколайович

  ;

  Канцер, Катерина Сергіївна

  (2026)

  Показати більше

  Дана робота оцінювала мікроструктурні зміни хоріоретинального комплексу кролів після дії високочастотного електрозварювання біологічних тканин використовуючи зонд 25-G калібру в порівнянні з зондом 20-G калібру. Після ви-значення порогових параметрах напруги струму в експерименті та на основі кінцево-елементного моделювання, хоріоретинальна електротермоадгезія була досягнути використовуючи 25-G та 20-G зварювальні зонди у 9 кролів (18 очей). На 1, 3 та 7 післяопераційні дні було оцінено гістологічні зміни, що показали однаково виражений набряк та помірні деструктивні зміни тканин сітківки, в основному у внутрішніх шарах. На третій післяопераційний день було показано виражену хоріоретинальну адгезію, яка перейшла в хоріоретинальний рубець на 7 день в обох групах. Високочастотне електрозварювання використовуючи інструменти 25-G та 20-G калібру викликало відносно швидку і виражену хоріоретинальну адгезію у кролів, що характеризується появою хоріоретинального рубця на 7 день. Background. Given the issue of retinal redetachment after pars plana vitrectomy, novel techniques to increase the strength of chorioretinal adhesion and scars are needed. Considering the previously developed method of 20-G high-frequency electric welding, a novel, less invasive 25-G welding probe might offer advantages of microinvasive vitrectomy while preserving the effectiveness of created electrothermoadhesion of the chorioretinal complex. Aim: to evaluate the microstructural changes of the chorioretinal complex of rabbits after 25-G vs. 20-G high-frequency electric welding based on estimated threshold parameters of voltage. Materials and methods. Threshold voltage parameters were estimated using finite-element modeling and experimentally in rabbit eyes filled with vitreous body. After the parameters were defined, high-frequency electric welding using a 25-G and 20-G welding probes were used to create chorioretinal electrothermoadhesion in 9 rabbits (18 eyes). Eyes were enucleated and assessed histologically on the 1st, 3rd, and 7th postoperative day (3 eyes per term for 25-G group vs. 3 eyes per term for 20-G group). Results. The threshold voltage parameters defined experimentally and via finite-element modeling were closely similar. Histological assessment demonstrated similar tissue edema and moderate destruction of retinal tissue, mostly the inner retinal layers, after retinal welding at all time points (1, 3, and 7 postoperative days) in both groups. On the 3rd postoperative day, chorioretinal adhesion due to the coagulated masses was evident in both groups, which progressed to a prominent chorioretinal scar on the 7th postoperative day in both groups. Conclusions. Electrothermoadhesion of the chorioretinal complex after using 25-G high-frequency electric welding is non-inferior to that using a 20-G probe, leading to chorioretinal scarring from the 7th postoperative day.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Результати лікування фарицимабом у пацієнтів з рефрактерною до афліберсепта субретинальною неоваскулярною мембраною при хронічній центральній серозній хоріоретинопатії (період спостереження 6 місяців).

  Кустрин, Тарас Богданович

  ;

  Насінник, Ілля Олегович

  ;

  Щербакова, Валерія Володимирівна

  ;

  Трояновська, Ксенія Володимирівна

  ;

  Задорожний, Олег Сергійович

  (2026)

  Показати більше

  Актуальність. На сьогоднішній день не сформовано стандартного підходу до лікування субретинальної неоваскулярної мембрани (СНМ) при хронічній центральної серозної хоріоретинопатії (ЦСХРП). Однак в клінічній практиці для лікування СНМ при хронічній ЦСХРП широко застосовується антиангіогенна терапія, а інтравітреальне введення інгібіторів ангіогенезу розглядається як терапія першої лінії (Lai TYY, et al., 2018). Разом з тим результати попередніх досліджень демонструють різну ефективність інтравітреальних ін’єкцій інгібіторів ангіогенезу, зокрема ранібізумабу та афліберсепту, які застосовувалися з різним режимом введення у пацієнтів із СНМ при хронічній ЦСХРП (Romdhane K, et al., 2020; Schworm B, et al., 2020). Мета. Оцінити короткострокові результати лікування фарицимабом у пацієнтів з рефрактерною до афліберсепта субретинальною неоваскулярною мембраною при хронічній центральній серозній хоріоретинопатії. Матеріал та методи. Представлене дослідження є проспективним, одноцентровим, інтервенційним спостереженням 25 пацієнтів (25 очей) з рефрактерною до афліберсепта типом 1 (прихованою) СНМ при хронічній ЦСХРП. Після переведення всі пацієнти отримали чотири послідовні ін’єкції 6 мг (0,05 мл) фарицимабу, які вводили з інтервалом 4 тижні. У випадку відсутності субретинальної рідини (СРР) інтервал між введеннями подовжували до 8 тижнів. У разі персистенції СРР інтравітреальне введення фарицимаба проводились кожні 4 тижні. Головним досліджуваним показником була гострота зору з максимальною корекцією на 6-му місяці спостереження. Другорядні показники: центральна товщина сітківки (ЦТС), субфовеальна товщина судинної оболонки ока (СТСО) за даними ОКТ, резорбція СРР, безпека лікування на 6-му місяці спостереження та відсоток пацієнтів, які перейшли на подовжений режим введення після завантажувальних ін’єкцій. Результати. Середній вік пацієнтів становив 57±7 років. У дослідження було включено 15 жінок (60%) та 10 чоловіків (40%). Через 6 місяців лікування середня максимально коригована гострота зору статистично значимо підвищилась з 0,56±0,29 на початку дослідження до 0,72±0,32 (p<0,001). Середня ЦТС статистично значимо зменшилась з 270±79 мкм до 203±84 мкм (p=0,005). Статистично значимого зменшення середньої СТСО не було відмічено (p=0,4). Повна резорбція ССР була зафіксована в 64% (16 пацієнтів). Після чотирьох послідовних інтравітреальних ін’єкцій фарицимабу (6 мг) 14 пацієнтів (56%) був подовжений інтервал між інтравітреальними введеннями до 8 тижнів. Протягом усього періоду спостереження жодного випадку раптової втрати зору, атрофії пігментного епітелію сітківки або судинної оболонки ока не було зафіксовано. Висновок. Перехід на інтравітреальне введення фарицимаба у пацієнтів з рефрактерною до афліберсепта СНМ при хронічній ЦСХРП супроводжувався покращенням гостроти зору та анатомічних показників сітківки, а також дозволив 56% пацієнтів перейти на подовжений інтервал лікування при терміні спостереження 6 місяців.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Діагностична цінність біомаркера неоптерина при увеїтах різного ступеня важкості.

  Курильців, Надія Багратіонівна

  ;

  Зборовська, Олександра Володимирівна

  ;

  Величко, Людмила Миколаївна

  ;

  Богданова, Олександра Вікторівна

  ;

  Храменко, Наталія Іванівна

  (2026)

  Показати більше

  Актуальність. Увеїт був і залишається актуальною проблемою практичної офтальмології. Оскільки увеїт – це внутрішньоочне запалення, що уражає високоваскуляризовану увеальну тканину, вкрай важливе раннє розпізнавання і швидке терапевтичне втручання, оскільки нелікований увеїт може призвести до сліпоти. Пошук імуних маркерів, які відповідають за ключові ланки увеїту та характеризують вираженість запального процесу є актуальним завданням сучасної науки. Біомаркером активації клітинно-опосередкованого імунітету, що має потенційну функцію в процесі запалення, є неоптерин. Тому ми провели дослідження визначення рівня неоптерину у хворих на різні форми увеїту з метою уточнення можливості використання неоптерину як діагностичного маркера при даній патології. Метою роботи було вивчення прогностичної цінності неоптерину у хворих на увеїт різного ступеню важкості. Матеріали і методи. Дослідження були проведені в лабораторії імунології ДУ «Інститут очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України». Було обстежено 117 хворих на ідіопатичний (автоімунний) увеїт (вік 38,5±16,2 років). Вони були розподілені на групи, згідно з діагнозом: хворі на передній увеїт - 77 осіб; на середній увеїт – 11 осіб, на задній увеїт – 22 особи та на панувеїт – 7 осіб, які проходили лікування у відділенні запальної патології ДУ «Інститут очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України». Контрольну групу становили 20 здорових донорів аналогічного віку (32,8±15,2 років). У роботі були передбачені заходи відповідно до принципів Гельсінської Декларації прав людини та відповідних законів України. Дослідження рівня неоптерину у сироватці крові проводили методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням діагностичного набору реагентів для кількісного неоптерину в сироватці, плазмі та сечі людини (виробник IBL INTERNATIONAL GMBH, Німеччина), згідно з інструкцією. Результати аналізу оцінювали фотометрично на мікропланшетному імуноферментному аналізаторі STATFAX-2100 (виробник Awerness Technology Inc., США). Статистичний аналіз проводили в електронних таблицях із використанням програми IBM SPSS Statistics. Результати. Проведені нами дослідження показали, що до лікування відносний рівень неоптерину в сироватці крові хворих на передній увеїт становив 16,2±1,1 нмоль/л, у хворих на середній увеїт – 20,1±0,8 нмоль/л, у хворих на задній увеїт – 23,2±1,4 нмоль/л, у хворих на панувеїт – 37,1±2,4 нмоль/л. У всіх групах хворих показники рівня неоптерину були статистично значуще вищими, ніж у здорових донорів 7,7±0,86 нмоль/л, (p<0,01). Порівняльний аналіз показників рівня неоптерину у хворих на різні форми увеїту та здорових донорів продемонстрував, що цей показник статистично значуще підвищений у 2,1 рази у пацієнтів з переднім увеїтом, (p<0,01), в 2,6 раз у пацієнтів з середнім увеїтом, (p<0,01), в 3,0 раз – з заднім увеїтом, (p<0,01) і в 4,8 раз з панувеїтом (p<0,01). Висновки. Проведені нами дослідження цінності визначення рівня біомаркера неоптерина у пацієнтів з запальною патологією ока показали, у всіх пацієнтів з увеїтом його рівень був статистично значуще підвищеним, порівняльно із групою здорових осіб. При важких формах увеїту (панувеїт) показник рівня неоптерину був найвищим. Даний показник може використовуватися для прогнозування важкості перебігу увеїту. Таким чином, визначення рівня неоптерину може бути корисним не тільки для діагностики чи підтвердження увеальної патології, а й для проведення диференційної діагностики різних форм увеїту.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Застосування програмної пульс-терапії в лікуванні аутоімунного запалення ока.

  Зборовська, Олександра Володимирівна

  ;

  Дорохова, Олександра Едуардівна

  ;

  Варшанідзе, ЄВ

  (2026)

  Показати більше

  Актуальність. При різноманітних аутоімунних захворюваннях найчастішими варіантами очних проявів лишаються увеїт (передній, середній, задній та панувеїт), склерит, епісклерит, запалення м’яких тканин орбіти, дакріаденіт, дакріоцистит. До сьогоднішнього дня викликом для лікарів лишаються випадки рецидивуючого запалення, особливо коли відсутні чіткі лабораторні критерії системного аутоімунного захворювання. При цьому підбір ефективної імуносупресивної терапії є результатом спільної роботи як офтальмологів, так і ревматологів. Пульс-терапія – це метод лікування системних захворювань високими дозами препаратів (зазвичай глюкокортикостероїдів) протягом короткого часу (3-5 днів) задля швидкого зменшення активності аутоімунного процесу. В свою чергу, програмна пульс-терапія – це повторні курси такого інтенсивного лікування, що відбуваються за заздалегідь визначеним графіком, навіть якщо немає загострення стану. Такий метод застосовується в рідких випадках задля досягнення стійкої ремісії та зменшення щоденної дози глюкокортикостероїдів. Мета: представити клінічний випадок застосування програмної пульс-терапії в лікуванні аутоімунного запалення ока. Матеріал і методи. Представлення клінічного випадку: пацієнтка М., 57 років, звернулася до ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова» у травні 2025 року. Результати. Пацієнтка звернулась зі скаргами на почервоніння, припухлість та інтенсивний біль у ділянці лівого ока, що прогресували протягом 10 днів. До звернення приймала нестероїдні протизапальні препарати без значного ефекту. Гострота зору лівого ока становила 0,12, зі сферичною корекцією +2,5 D – 0,8. За даними МРТ орбіт виявлено інфільтративно-запальні зміни лівої орбіти: набряк ретробульбарної клітковини, перисклеральний набряк із прошарками рідини до 2 мм та венозний застій. За результатами оптичної когерентної томографії визначено набряк диска зорового нерва, макулярний та хоріоїдальний набряк. Проведено лабораторне обстеження для виключення системної аутоімунної патології: ANA-скринінг – позитивний, ANCA-скринінг та ANA-блот – негативні. Було встановлено діагноз: Ліве око – Склерит (передній, задній, дифузний). Запалення тканин орбіти. Дакріоаденіт. Набряк зорового нерва. Макулярний набряк. Набряк хоріоідеї. Геморагічна ретинопатія, ретиноваскуліт. Праве око – Дегенерація макули та заднього полюса, макулодистрофія, суха форма. Периферична дистрофія сітківки. З огляду на супутні поліпозний риніт та ознаки ураження нирок пацієнтку скеровано до ревматолога. Ревматологом не виключено ANCA-негативний поліангіїт( гранулематозний поліангіїт, мікроскопічний) з ураженням очей, нирок: еритроцитурічний, лейкоцитурічний, сечовий синдром. Призначено системну терапію метилпреднізолоном спочатку в дозі 20 мг/добу з поступовим зниженням та метотрексатом в дозі 15 мг/тиждень. Протягом подальшого спостереження відзначалися повторні рецидиви запального процесу із розвитком заднього склериту, запалення тканин орбіти, дакріоаденіту та набряку диска зорового нерва, що вимагало корекції імуносупресивної терапії. Метотрексат було замінено на мофетилу мікофенолат, дози системних глюкокортикостероїдів коригувалися залежно від клінічної активності процесу. Найменше зменшення дози метилпреднізолону викликало рецидив, що не дозволяло довести дозування до мінімального підтримуючого. У вересні 2025 року, у зв’язку з черговим рецидивом, пацієнтці вперше проведено пульс-терапію метилпреднізолоном у дозі 500 мг внутрішньовенно протягом 3 днів, що дозволило досягти швидкого клінічного покращення. Надалі спільно з ревматологом було прийнято рішення про програмну пульс-терапію метилпреднізолоном 1 раз на місяць (жовтень 2025 – січень 2026 року) на фоні терапії мофетилу мікофенолатом в дозі 2000 мг/добу та постійним амбулаторним прийомом метилпреднізолону в підтримуючих дозах. На тлі проведеного лікування вдалося досягти стабілізації клінічного стану та відсутності рецидивів, що дозволило поступово зменшити дозу системних глюкокортикостероїдів. Станом на лютий 2026 року гострота зору лівого ока становила 0,8 зі сферичною корекцією +0,75 D – 1,0. Відзначається регрес набряку диска зорового нерва. Пацієнтка продовжує підтримувальну терапію метилпреднізолоном 6 мг/добу та мофетилу мікофенолатом 2000 мг/добу. Висновки. Даний клінічний випадок демонструє складність підбору ефективної імуносупресивної терапії, з чим в своїй практиці може стикнутись офтальмолог. В ситуації, коли зменшення високої дози глюкокортикостероїдів навіть в поєднанні з системними імуносупресантами одразу викликає підвищення активності аутоімунного процесу з рецидивом очних проявів, ефективним варіантом може бути проведення програмної пульс-терапії. Такий підхід дозволяє контролювати активність запального процесу, а також дозволяє зменшити дозу амбулаторного прийому глюко-кортикостероїдів, що зменшує небажані побічні ефекти терапії.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Деякі особливості перебігу діабетичної ретинопатії в очах кролів та їх можлива причина.

  Дорохова, Олександра Едуардівна

  ;

  Самойленко, Людмила Іванівна

  ;

  Мальцев, Едуард Валентинович

  ;

  Зборовська, Олександра Володимирівна

  (2026)

  Показати більше

  Актуальність. Не треба доводити те, що діабетична ретинопатія, яка є головною причиною сліпоти у розвинених країнах світу, вимагає подальших досліджень офтальмологів. В тому числі і морфологічних, пов’язаних з морфометричними методиками виміряння. Зрозуміло, що усі засоби профілактики та лікування цієї патології ока базуються на уявленнях про патогенез ДР та структурну компоненту сітківки, яка раніше, ніж інші, залучається до патологічного процесу. Спочатку офтальмологи розглядали ДР як запальний процес у сітківці, а потім як патологію її судинного тракту, яке веде до порушень нервової тканини. Але на початку ХХІ ст. прийшли до висновку, що нервова тканина сітківки страждає від ЦД раніше ніж її судини. Мета: використовуючи морфометрію, вивчити стан сітківки та її нейродегенеративні зміни у кролика Шиншила з ЦД, модельованим дітізоном. Матеріал і методи. Для морфометричного дослідження використовувались архівні гістологічні препарати лабораторії офтальмопатоморфології нашої установи, пофарбовані гематоксилінеозином. На цих препаратах (очі кроликів хворих 16–17 тижнів ЦД, модельованим дітізоном, і здорових контрольних тварин) під мікроскопом Laboval – 4 (Karl Zeiss, Jena) за допомогою окулярного мікрометра при збільшені 40х7 знаходили ширину (товщину) сітківки, а також окремих ії шарів. Крім того, візуально підраховувалась кількість рядів нейронів ядерних шарів сітківки. Отримані результати піддавали статистичній обробці та знаходили середнє значення, його помилку, довірчий інтервал середнього (ДІ), достовірність різниць. Результати. Ширина сітчастої оболонки ока здорового кролика складає 110,6 мкм при стандартної помилці 3,77 мкм, ДІ від 103,06 до 118,14 мкм. При цьому товщина шару фоторецепторів 27,8 мкм при стандартної помилці 2,11 мкм, ДІ від 23,6 до 31,9. Товщина зовнішньго ядерного шару складає 28,4 мкм при стандартної помилці 0,97 мкм, ДІ від 26,5 до 30,3. В цьому шарі у кролика розташовується 6,94 рядів нейронів при стандартної помилці 0,17, ДІ від 6,61 до 7,27. Ширина зовнішнього сітчастого шару складає 8,1 мікрометра при стандартної помилці 1,37, ДІ від 5,4 до 10,8. Во внутрішньому ядерному шарі шириною 13,8 мкм (стандартна помилка 0,99, ДІ від 11,9 до15,7) знаходиться значно менше рядів нейронів, ніж в зовнішньому. В ньому розташовується 3,03 рядів нейронів (стандартна помилка 0,09, ДІ от 2,86 до 3,20). Внутрішній сітчастий шар значно ширший від зовнішнього (16,0 мкм) при стандартної помилці 1,05, ДІ від 13,9 до 18,0. Шари гангліозных клітин та нервових волокон мають ширину 16,5 мкм (стандартна помилка 1,04, ДІ від 14,5 до 18,6). Ширина цієї оболонки хворої на ЦД тварини складає 111,0 мкм при стандартної похибці середнього 2,33 мкм, ДІ від 106,34 до 115,66. При цьому товщина шару фоторецепторів 21,9 мкм при похибці 1,30 мкм, ДІ від 19,4 до 24,5. Товщина зовнішнього ядерного шару складає усього 11,1 мкм при похибці 0,60 мкм, ДІ від 9,9 до 12,3. В цьому шарі у кролика розташовується 1,96 нейронів при похибці 0,10, ДІ від 1,75 до 2,16. Ширина зовнішнього сітчастого шару складає 27,8 мкм при похибці 0,85, ДІ від 26,1 до 29,5. У внутрішньому ядерному шарі шириною 6,1 мкм (стандартна похибка 0,61 мкм, ДІ від 4,9 до 7,3) знаходиться менше рядів нейронів,ніж в зовнішньому. У ньому розташовано 1,57 рядів нейронів (стандартна похибка 0,05, ДІ від 1,46 до 1,68). Внутрішній сітчастий шар опинився навіть більш вузьким від зовнішнього (18,3 мкм) при стандартної похибці 0,65, ДІ від 17,0 до 19,5. Шари гангліозних клітин та нервових волокон мають спільну ширину 25,8 мкм (стандартна похибка 0,64, ДІ від 24,6 до 27,1). Усі наведені дані статистично значущі, окрім внутрішнього сітчастого шару. Легко припустити, що виражена нейродегенерація в сітківці кроля, що полягає в фундаменті перебудови її слоїв, пов’язана з відсутністю власного кровообігу у внутрішніх шарах сітківки (крім її м’якотних шнурів).

  Показати більше