Можливі реконструктивні операції при травмах орбіти та навколоорбітальної ділянки

Abstract

Вступ. За останні роки в Україні зберігається достатньо високий відсоток (29,0%) краніо-фаціальних пошкоджень причиною яких є побутова, виробнича і військова травма. Соціальна значимість травм повік, орбіти та навколоорбітальної ділянки визначається молодим працездатним віком пацієнтів, при цьому спостерігається бімодальне розприділення контузії орбіти з піка-ми частоти у віці: 16-21 і 39-55 років, а це призводить у 89% випадків до зниження адаптації до трудової діяльності. Ми вважаємо, що усунення наслідків травм вищевказаних ділянок може йти шляхом вдосконалення хірургічних підходів і вибору адекватних імплантуючих матеріалів для усунення посттравматичних дефектів повік, орбіти та навколоорбітальної ділянки. Мета дослідження – вивчити ефективність реконструктивних операцій на повіках, орбіті та навколоорбітальної ділянки з використанням ауто- і аллоплантатів, а також експлантів. Матеріал і методи. Аналіз проведено у 126 пацієнтів (91 чоловіків та 35 жінок) у віці від 8 до 79 років, у яких для відновлення форми повік, пластики орбіти та навколоорбітальної ділянки використовувались аутоплантати (аутохрящ з вушної раковини), аллоплантати (донорська тверда мозкова оболонка і реберний хрящ) і експланти (полімерно-композиційний матеріал (ПКМ), політетрофторетилен (ПТФЕ)). Першу групу склали 87 пацієнтів з енофтальмом і гіпофтальмом, після травми орбіти імплантат розміщався між очним яблуком і нижньою стінкою орбіти: у 76 випадках - гомохрящ, в 11 – ПКМ. Другу групу склали 52 пацієнтів з хронічним увеїтом і субатрофією очного яблука, яким була проведена евісцерація очного яблука з формуванням ОРК. У 34 випадках для формування ОРК з лункою використовувався ПТФЕ імплантат, а в 18 - ПКМ імплантат. Третьою групу склали 39 пацієнтів, яким для відновлення форми нижньої повіки і кон’юнктивальної порожнини використовувались ауто- і аллоплантати. Результати. У першій групі 75 із 87 (86,2%) пацієнтів з пошкодженням орбіти вдалось повністю усунути енофтальм і гіпофтальм, у 12 - частково. У 42 із 75 (56,0%) пацієнтів була повністю відновлена рухомість очного яблука, в інших пацієнтів – частково. У другій групі - 52 пацієнти, яким для формування опорно-рухової кукси (ОРК) були використані ПТФЕ і ПКМ, у всіх пацієнтів сформувалась лунка діаметром 3 мм і глибиною 5 мм для формування тимчасової фіксації штифтового очного протезу, стінки лунки були виповнені епітелієм. Сумарна рухомість протезу в чотирьох меридіанах через 3 і 12 міс. становила (132,5�6,4)° і (147,3�6,7)° відповідно. В обох випадках спостерігався частковий діастаз країв рани кон′юнктиви при формуванні ОРК за допомогою ПТФЕ, що продовжило період реабілітації на 4 - 5 днів. У третій групі у 39 пацієнтів, яким для відновлення форми повік і кон’юнктивальної порожнини використовувались аутотканини, тверда мозкова оболонка і синтетичні імплантати були досягнуті позитивні результати. Висновки. При реконструктивних операціях на повіках, орбіті та навколоорбітальної ділянки повинен бути диференційний підхід у виборі хірургічної тактики, а також вибору імплантуючих матеріалів.