Особливості хірургічного лікування хворих на катаракту з високим ступенем щільності

Abstract

Актуальність. Видалення катаракти високого ступеню щільності являє собою дуже складну проблему, у зв´язку з низкою проблем з якими стикається хірург під час операції (щільне ядро кришталика, вузька зіниця) При факоемульсифікації щільних кришталиків офтальмохірург часто зустрічається з порушенням капсульної підтримки кришталика, яка пов’язана з атрофією волокон цинової зв’язки («zonulopathy»), що є характерним для пацієнтів похилого віку.Актуальним на даний час є впровадження удосконалених методик видалення кришталика, що дозволяє зменшити ризик інта- та післяопераційних ускладнень. Мета. Вивчити ефективність оперативного лікування хворих на катаракту з високим ступенем щільності. Матеріали та методи. Під спостереженням знаходилося 55 хворих (56 очей) на катаракту з високим ступенем щільності без супутньої офтальмопатології. Вік хворих становив від 60 до 82 років. Всі операції були виконані одним хірургом з використанням операційної системи «Stellaris». У всіх випадках під час розлому та емульсифікації кришталика використовували підвищенні значення рівня ультразвуку. У деяких випадках при наявності дефектів цинкових звʼязок було виконано підшивання гаптичного елементу до райдужної оболонки. Термін спостереження за хворими після операції склав 48±2,6 діб. Результати. У всіх випадках операції пройшли без ускладнень. Завдяки використанню підвищених показників ультразукової енергії під час розлому ядра кришталика ми досягали більш швидкого його емульсифікації. Розлом ядра кришталика виконувався за допомогою техніки «phacochop”. У всіх випадках ІОЛ займала центральне положення навіть у випадках шовної фіксації ІОЛ до райдужної оболонки. Гострота зору (ГЗ) в перші три дні після операції у обстежених хворих склала 0,49±0,03. В наступному відмічалось підвищення ГЗ до 0,82± 0,04 – через 1 через один місяць після операції. У всіх випадках внутрішньоочний тиск в післяопераційному періодіта до кінця спостереження за хворимибув контрольованим за допомогою медикаментозного забезпечення. У 1 випадку через 1 тиждень після операції було виконано антиглаукомну операцію. У 4 випадках було виконано підшивання гаптичного елементу до райдужної оболонки за допомогою шва PC-9. Висновки. Використання сучасного хірургічного обладнання на етапі планування та оперативного лікування хворих на катаракту високого ступеню щільності дозволяє знизити ризик інтра- та післяопераційних ускладнень та досягнути запрограмованого рефракційного результату.