Результати лікування фарицимабом у пацієнтів з рефрактерною до афліберсепта субретинальною неоваскулярною мембраною при хронічній центральній серозній хоріоретинопатії (період спостереження 6 місяців).

Abstract

Актуальність. На сьогоднішній день не сформовано стандартного підходу до лікування субретинальної неоваскулярної мембрани (СНМ) при хронічній центральної серозної хоріоретинопатії (ЦСХРП). Однак в клінічній практиці для лікування СНМ при хронічній ЦСХРП широко застосовується антиангіогенна терапія, а інтравітреальне введення інгібіторів ангіогенезу розглядається як терапія першої лінії (Lai TYY, et al., 2018). Разом з тим результати попередніх досліджень демонструють різну ефективність інтравітреальних ін’єкцій інгібіторів ангіогенезу, зокрема ранібізумабу та афліберсепту, які застосовувалися з різним режимом введення у пацієнтів із СНМ при хронічній ЦСХРП (Romdhane K, et al., 2020; Schworm B, et al., 2020). Мета. Оцінити короткострокові результати лікування фарицимабом у пацієнтів з рефрактерною до афліберсепта субретинальною неоваскулярною мембраною при хронічній центральній серозній хоріоретинопатії. Матеріал та методи. Представлене дослідження є проспективним, одноцентровим, інтервенційним спостереженням 25 пацієнтів (25 очей) з рефрактерною до афліберсепта типом 1 (прихованою) СНМ при хронічній ЦСХРП. Після переведення всі пацієнти отримали чотири послідовні ін’єкції 6 мг (0,05 мл) фарицимабу, які вводили з інтервалом 4 тижні. У випадку відсутності субретинальної рідини (СРР) інтервал між введеннями подовжували до 8 тижнів. У разі персистенції СРР інтравітреальне введення фарицимаба проводились кожні 4 тижні. Головним досліджуваним показником була гострота зору з максимальною корекцією на 6-му місяці спостереження. Другорядні показники: центральна товщина сітківки (ЦТС), субфовеальна товщина судинної оболонки ока (СТСО) за даними ОКТ, резорбція СРР, безпека лікування на 6-му місяці спостереження та відсоток пацієнтів, які перейшли на подовжений режим введення після завантажувальних ін’єкцій. Результати. Середній вік пацієнтів становив 57±7 років. У дослідження було включено 15 жінок (60%) та 10 чоловіків (40%). Через 6 місяців лікування середня максимально коригована гострота зору статистично значимо підвищилась з 0,56±0,29 на початку дослідження до 0,72±0,32 (p<0,001). Середня ЦТС статистично значимо зменшилась з 270±79 мкм до 203±84 мкм (p=0,005). Статистично значимого зменшення середньої СТСО не було відмічено (p=0,4). Повна резорбція ССР була зафіксована в 64% (16 пацієнтів). Після чотирьох послідовних інтравітреальних ін’єкцій фарицимабу (6 мг) 14 пацієнтів (56%) був подовжений інтервал між інтравітреальними введеннями до 8 тижнів. Протягом усього періоду спостереження жодного випадку раптової втрати зору, атрофії пігментного епітелію сітківки або судинної оболонки ока не було зафіксовано. Висновок. Перехід на інтравітреальне введення фарицимаба у пацієнтів з рефрактерною до афліберсепта СНМ при хронічній ЦСХРП супроводжувався покращенням гостроти зору та анатомічних показників сітківки, а також дозволив 56% пацієнтів перейти на подовжений інтервал лікування при терміні спостереження 6 місяців.