Корінний перегляд гістогенезу внутрішньоочних пігментних пухлин: меланоми хоріоідеї як пухлини пігментного епітелію сітківки

Abstract

Актуальність. Гістоморфологічне вивчення внутрішньоочних пухлин утвердило уявлення про меланому хоріоїдеї як основну нозологічну одиницю в очній онкології. Така впевненість зумовлена простежуваним гісто-топографічним зв’язком внутрішньоочних меланом з судинною оболонкою ока, де знаходяться меланоцити. Однак, крім меланоцитів, в оці є й інше потенційне джерело меланом - пігментний епітелій сітківки. Пігментний епітелій тісно пов’язаний із судинною оболонкою ока, і аж до початку минулого століття його нерідко називали пігментним епітелієм судинної оболонки. Будучи щільно пов’язаним з хоріоідеєю, пігментний епітелій відокремлений від її строми і судинної мережі ледь помітною на рівні світлової мікроскопії колагеново-еластичної мембраною, товщина якої не перевищує 2-4 мкм, тобто. відстань між клітинами пігментного епітелію та меланоцитами внутрішніх шарів судинної оболонки менша за розміри самих клітин. Звідси виникає правомірне питання, наскільки бездоганно можна встановити природу пігментних клітин, що стали джерелом внутрішньоочних меланом, якщо меланоцити хоріоїдеї і клітини пігментного епітелію сітківки не тільки розташовані, фігурально висловлюючись, спина до спини, а й належать до однієї стромальної території. Ці обставини важливо наголосити, оскільки з них випливає, що неоплазми пігментного епітелію не можуть зрости без стромально-судинної підтримки з боку хоріоідеї. Однак цей найважливіший фактор, що визначає унікальні особливості внутрішньоочного пухлинного росту, ніколи раніше не брався до уваги. Мета роботи - доказ закономірності формування внутрішньоочних грибоподібних пухлин, що спростовує існуюче уявлення про їх виникнення в хоріоїдеї і однозначно вказує на гістогенетичний зв’язок з пігментним епітелієм сітківки. Матеріал и методи. Виникненню концепції передувало гістоморфологічне дослідження, в ході якого було вивчено близько 1000 внутрішньоочних меланом та 50 метастазів у хоріоїдеї. Проте остаточне рішення стало можливим завдяки знайденій теоретичній моделі, яка спирається на фізичні та біологічні закони. Досі пояснення механізму грибоподібного пухлинного росту всередині ока зводилося виключно до пояснення того, яким чином пухлина хоріоідеї може сформувати грибоподібний вузол. У цьому причина системної помилки, яка протягом півтора століття заважала правильному розумінню гістогенезу внутрішньоочних меланом. Тепер ми хочемо розглянути грибоподібне пухлинне зростання як універсальне явище, поза конкретним органом або тканиною. Результати. Досі головним аргументом у поясненні грибоподібного росту пропонується те, що вузол увеальної меланоми, збільшуючись в обсязі, досягає такої проміненції, при якій довжина мембрани Бруха стає значно більшою за вихідну. Внаслідок розтягування відбувається розрив мембрани, після якого пухлина безперешкодно проникає під сітківку. Звичайно, певні форми зростання припускають таку можливість. Проте нерідко ніякого розтягування мембрани Бруха немає. Це зумовлено тим, що спочатку мембрана Бруха знаходиться у увігнутому положенні, слідуючи вигину склери, а при проміненції пухлинного вузла переходить у опукле становище, не змінюючи своєї довжини. Далі, за існуючим уявленням, після розриву мембрани пухлина, що нічим не стримується, проникає під сітківку, приймаючи грибоподібну форму. Однак, поділ та розповсюдження будь-яких клітин, у т.ч. і пухлинних, вимагає їх прикріплення до твердого субстрату. Це не можливо в рідкому середовищі під сітківкою. Тому, проникнувши через дефект у мембрані Бруха, пухлинні клітини можуть поширюватися лише вздовж поверхні цієї мембрани. Очевидно, що пухлинний вузол під відшарованою сітківкою не може сформуватися через відсутність строми та судин. І нарешті, навіть якщо припустити, що після прориву мембрани Бруха пухлина з хоріоїдеї вільно розповсюджується під сітківкою, щоб фронт пухлинного росту набув сферичних обрисів, необхідні зовнішні сили. Прикладом такого зовнішнього формоутворювального фактора може служити оболонка, що з’єднана з місцем розриву та здатна розтягуватися. При цьому сферичне розширення пухлинного вузла над мембраною Бруха можна порівняти з надуванням повітряної кулі. Цей уявний образ є остаточним спростуванням можливості грибоподібного формоутворення в процесі зростання увеальної пухлини. Висновки. Виявлено і теоретично обґрунтовано невідому раніше закономірність формування внутрішньоочних грибоподібних пухлин: початковим місцем зростання цих пухлин є клітинно-тканинна система, що розташовується виключно всередині від мембрани Бруха, тобто зачаток пухлинного зростання знаходиться усередині сферичного вузла. Пухлини, що ростуть у хоріоідеї, не можуть бути джерелом грибоподібного росту. Дана закономірність є приватним проявом закономірності, властивої грибоподібним пухлинам будь-якої локалізації: у них початкова точка зростання розташована всередині сферичного вузла. Виходячи з цієї закономірності, всі грибоподібні внутрішньоочні пігментовані пухлини, за замовчуванням, повинно віднести до пухлин пігментного епітелію сітківки. Що ж до пігментованих пухлин, що розташовуються в судинній оболонці ока і не виходять за межі мембрани Бруха, то їх гістогенетична приналежність повинна бути переглянута і остаточно встановлена на основі порівняння гістологічних, імуногістохімічних і молекулярно-генетичних патернів.