Особливості клінічних та ультраструктурних змін сітківки кролика залежно від підвищення дозування й кратності інтравітреального введення мелфалану

Abstract

Мета. Вивчити особливості клініко-ультраструктурних змін сітківки та судинної оболонки кролів у разі збільшення дози й частоти інтравітреального введення мелфалану.

Матеріал і методи. Клініко-електронну мікроскопію (ЕМ) проводили на 13 очах 7 кролів породи шиншила одного віку (5–6 місяців) і маси (2,5–3 кг). Усі очі було поділено на 5 груп залежно від режиму інтравітреального введення мелфалану: 1 група (4 ока) – по 5 мкг 3 рази; 2 група (2 ока) – по 10 мкг 2 рази; 3 група (2 ока) – по 20 мкг 2 рази; 4 група (3 ока) – по 30 мкг 2 рази, 5 група (2 ока) – по 40 мкг 2 рази. Інтервал між інтравітреальним введенням мелфалану в усіх групах становив 1 місяць. Енуклеацію проводили через 4 тижні після останньої ін’єкції в усіх групах.

Результати. Перша група – зміни очного дна поодинокі невеликі ділянки тонкої депігментації, які залишаються незмінними протягом усього періоду спостереження. ЕМ виявила таке: зовнішні сегменти фоторецепторних клітин (ФК) утворюють зруйновані диски, фрагменти зовнішніх шарів, розриви плазмолеми тощо; нервові елементи інших відділів сітківки без змін. У другій групі – більш виражені зміни очного дна, які дещо посилювалися під час кожної повторної ін’єкції. ЕМ виявила позаклітинні пошкодження в зовнішньому та внутрішньому сегментах ФК, вогнища некрозу нервової тканини. третя група – перерозподіл пігменту сітківки, що посилюється й збільшується після повторних ін’єкцій. ЕМ показала таке: клітини пігментного епітелію сітківки із різним ступенем патології аж до їх розпаду, пігмент, виражений гліоз клітин Мюлера. Четверта і п'ята групи – широкі ділянки інтенсивної депігментації, які збільшилися з наступною шкірною ін’єкцією до майже повного злиття, що призвело до повної зміни кольору сітківки. ЕМ виявила таке: змінені пігментні клітини у внутрішніх шарах сітківки; зовнішній і внутрішній шари ФК відсутні, їх розташування заповнене глією; внутрішній сегмент ФК також пронизаний гіпертрофованими відростками гліальних клітин; гангліозні клітини з ознаками дистрофічних змін; у судинній оболонці майже повна деструкція хоріокапілярів, ендотелій стінки хоріоїдальних судин має елементи деструкції.

Висновок. Експериментально встановлено, що багаторазове введення мелфалану в різних дозах не спричинило загальнотоксичної дії, а також негативного впливу на передній відділ ока та оптичні середовища піддослідних тварин. Клінічні й ультраструктурні зміни сітківки кроликів залежать від дози препарату: ін’єкція 5 і 10 мкг є безпечною, спричиняючи мінімальні зміни лише в зовнішніх шарах сітківки. Вищі дози мелфалану (20–30 мкг) варто вводити з обережністю: виражені токсичні зміни в сітківці та хоріокапілярному шарі з різним рівнем їх дегенерації, аж до гліозу й некрозу, через порушення живлення сітківки та судинної оболонки.