Особливості хірургії обскураційних персистуючих зіничних мембран ІІ типу

Abstract

Актуальність. Перше повідомлення про персистуючу зіничну мембрану (ПЗМ) належить Littre (1707р.). Поява щілинних ламп та широке використання їх у щоденній офтальмологічній практиці дозволило отримати достатню кількість даних про персистуючі зіничні мембрани та встановити їх високу частоту при біомікроскопічному дослідженні – у 50% випадків вдається знайти її сліди. Duke-Elder (1964р.) виділив три типи ПЗМ: тип I з ізольованим прикріплення до райдужки; тип II з іридолентикулярною фіксацією; тип III, що прикріплюються до рогівки. Мета. Розробити методики хірургічного видалення персистуючих зіничних мембран із ірідолентикулярним кріпленням зі збереженням інтактного прозорого кришталика та із одномоментною факоемульсифікацією кришталика і первинною ендокапсулярною імплантацією ІОЛ. Матеріали та методи. У відділі офтальмопатології дитячого віку було проведено хірургічне видалення персистуючих зіничних мембран із ірідолентикулярним кріпленням (II типу за класифікацією Duke-Elder) у 15 дітей (17 очей), віком 7 місяців – 13 років, зі зниженням гостроти зору до світловідчуття – 0,1. Хірургічне видалення ПЗМ ІІ типу було проведено на 13 очах зі збереженням інтактного прозорого кришталика за розробленою методикою (Авторське право на твір №124962, 2024р.). На 4х очах видалення ПЗМ виконувалось із одномоментним видаленням кришталика: 1 дитина малого віку (2 ока) – ленсектомія вродженої катаракти; 1 око – факоемульсифікація вродженої передньокапсулярної катаракти із ендокапсулярною імплантацією ІОЛ; 1 око – факоемульсифікація прозорого кришталика із рефракційною метою при міопії, анізометропії, амбліопії високих ступенів за розробленою методикою (Авторське право на твір №124963, 2024р.). Особливості нової методики видалення персистуючої зіничної мембрани зі збереженням цілісності передньої капсули та без порушення прозорості кришталика такі: тупе роз’єднання тонких тяжів ПЗМ мікрошпателем, товстих — гостро за допомогою вітреальних ножиць; проведення віскота механодисекції (мікрошпателем конічної конфігурації) мембрани від передньої капсули кришталика; вітреальним пінцетом, шляхом обережного пілінгу по колу, виконано відділення та повне видалення «щільної» ПЗМ зі збереженням цілісності передньої капсули кришталика та відновленням прозорості зорової осі. Особливості нової методики видалення персистуючої зіничної мембрани із одномоментною факоемульсифікацією кришталика наступні: розріз виконується зверху; розтин ниток мембрани виконується ножицями неповністю, спочатку у верхньому відділі, залишаючи непересіченою частину ниток з метою зберігання тракційної сили натягування ниток ПЗМ іншим протягом; враховуючи достатній натяг тяжів, їх відсікання виконують ножицями, зберігаючи їх основу біля зіничного краю райдужної оболонки, залишаючи пігментну кайму зіниці інтактною; пінцетом мембрана із тяжами, які залишилися, через розріз підтягнута назовні, де остаточно розсічена та видалена, а райдужка самостійно заправилася в передню камеру; завдяки збереженій цілісності передньої капсули кришталика є змога виконати передній круговий капсулорексис та перейти на факоаспірацію прозорого кришталика і, за показами, провести картриджну імплантацію ІОЛ в капсулярний мішок. Результати. Гострота зору до операції на 17 очах із ПЗМ ІІ типу коливалась від світловідчуття до 0,1. Післяопераційний період проходив спокійно. Зіниця зайняла центральне положення, діаметром 3,0 мм, придбала круглу форму, розширювалась та звужувалась рівномірно. Внутрішньоочний тиск (ВОТ) колихався в межах норми (16,0 - 22,0мм рт.ст.). Гострота зору після оперативного втручання за двома розробленими методиками підвищилась на 16 із 17 прооперованих очах: на 12 очах складала 0,13 - 0,85, на 2х очах із одномоментною ленсектомією вродженої катаракти з’явилась реакція слідкування, на 2х очах із одночасною імплантацією ІОЛ складала 0,25 та 0,85 відповідно. Гострота зору у віддалених спостереженнях підвищувалась: на 3х очах від 0,01 до 0,09; на 4х очах - від 0,1 до 0,2; 10 очей - від 0,3 і більше. Висновки. Завдяки проведенню делікатного мікроінвазивного хірургічного втручання за розробленою методикою, використовуючи достатню кількість віскоеластику та вітреального інструменту, для роз’єднання 2х структур – персистуючої зіничної мембрани і передньої капсули кришталика, вдалося зберегти цілісність останньої та інтактний прозорий кришталик із акомодаційними можливостями, це сприяло стійкому підвищенню гостроти зору дитині. Одноетапне видалення персистуючої зіничної мембрани та кришталика забезпечило можливість виконання обох хірургічних маніпуляцій через єдиний хірургічний доступ із одномоментною ендокапсулярною імплантацією інтраокулярної лінзи, за показами. Такий підхід сприяв формуванню зіниці анатомічно правильної форми та розміру, що, в свою чергу, створює максимально сприятливі умови для реабілітації зорових функцій у педіатричних пацієнтів.