ДІАГНОСТИЧНА ЗНАЧИМІСТЬ СПОСОБУ ДІАФАНОСКОПІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ ТРАНСПАЛЬПЕБРАЛЬНОГО ІНФРАЧЕРВОНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ У ХВОРИХ З ТРАВМОЮ ОКА

Abstract

Коган М. Б. Діагностична значимість способу діафаноскопії з використанням транспальпебрального інфрачервоного випромінювання у хворих з травмою ока – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 22 «Охорона здоров‟я» за спеціальністю 222 – «Медицина» (14.01.18 – «Офтальмологія»). – ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України», Одеса, 2021. Дисертація присвячена актуальній проблемі клінічної офтальмології – підвищенню ефективності діагностики посттравматичних змін очного яблука (при забої та проникаючому пораненні з або без наявності внутрішньоочних сторонніх тіл очного яблука) способом діафаноскопії з транспальпебральним шляхом освітлення в інфрачервоному діапазоні спектра. Для вирішення поставлених завдань в експерименті ex vivo на 10 трупних енуклейованих очах пацієнтів з меланомою хоріоідеї було доведено можливість візуалізації важкодоступних внутрішньоочних структур, а саме відростчатої і плоскої частини війчастого тіла, обмеженої зубчастою лінією, способом діафаноскопії в інфрачервоному діапазоні спектра. Оптимальна візуалізація структур плоскої та відростчатої частин війчастого тіла, обмеженої зубчастою лінією, може бути досягнута при використанні світлодіодного некогерентного випромінювання з довжиною хвилі 940 нм, тобто в ближньому інфрачервоному діапазоні спектра. В експерименті ex vivo при моделюванні травматичних ушкоджень ока було встановлено, що шляхом діафаноскопії в ближньому інфрачервоному діапазоні спектра існує можливість візуалізації дефектів райдужної оболонки, склери, а також визначення наявності внутрішньоочних сторонніх тіл (ВОСТ) різної природи походження в передньому відділі ока. Було встановлено, що спосіб діафаноскопії в інфрачервоному діапазоні спектра дозволяє не тільки візуалізувати ВОСТ, але і визначити розташування його тіні відносно проекції структур війчастого тіла на склері. На першому етапі клінічного фрагменту роботи для визначення особливостей візуалізації структур війчастого тіла при різній довжині ока було досліджено 49 осіб (98 очей) без травматичного ураження ока віком 42 ± 10,5 років з аметропією (гіперметропією, міопією) і еметропією та різною довжиною передньо-заднього відділу ока. У всіх випадках проводили наступні обстеження: візометрію, біомікроскопію, офтальмоскопію, інфрачервону (940 нм) діафаноскопію з транспальпебральним освітленням, ультразвукову біометрію. В результаті проведених досліджень було підтверджено, що спосіб інфрачервоної діафаноскопії дозволяє візуалізувати структури війчастого тіла при використанні як транссклерального, так і транспальпебрального шляху освітлення очного яблука. Було підтверджено, що спосіб інфрачервоної діафаноскопії з транспальпебральним освітленням простий і безпечний за рахунок відсутності контакту освітлювача з рогівкою і склерою та відсутності компресії очного яблука. Вперше було встановлено можливість візуалізації важкодоступних структур плоскої та відростчатої частини війчастого тіла способом діафаноскопії з транспальпебральним шляхом освітлення в інфрачервоному діапазоні спектра. Було доповнено наукові дані про пряму залежність розмірів структур війчастого тіла від довжини передньо-заднього відрізку очного яблука у осіб з еметропією, гіперметропією та міопією. Так, при довжині очей 20-22,9 мм ширина плоскої частини війчастого тіла склала в середньому 3,1 ± 0,7 мм, при довжині очей 23-24,9 мм – 4,1 ± 0,3 мм (p<0,05), з довжиною очей 25-35 мм – 5,0 ± 0,8 мм (p<0,05). На наступному етапі роботи було досліджено хворих з забоєм очного яблука (25 пацієнтів, 25 очей) в ранньому періоді (до 15 днів) після травматичного ураження (середнього та важкого ступеня тяжкості по класифікації Петропавловської А.Г., 1975 р.). Парне око було інтактним. Всім хворим проводили наступні обстеження: візометрію, біомікроскопію, офтальмоскопію, кольорове фотографування переднього відділу очного яблука, інфрачервону діафаноскопію з транспальпебральним освітленням, рентгенографію, ультразвукове сканування та біометрію. Застосування способу інфрачервоної діафаноскопії з транспальпебральним освітленням у пацієнтів з забоєм очного яблука дозволило за рахунок зміни особливостей поглинання і пропускання інфрачервоного випромінювання внутрішньоочними структурами та склерою виявити пошкодження райдужної оболонки і кришталика, а саме: прикореневі іридодіалізи, надриви зіничного краю райдужної оболонки, сублюксацію кришталика. Використання способу інфрачервоної діафаноскопії з забоєм очного яблука дозволило неінвазивно виявити субкон'юнктивальні розриви склери у вигляді ділянки підвищеного пропускання інфрачервоного світла в проекції розриву, що було підтверджено в операційній в процесі ревізії склери. Способом інфрачервоної діафаноскопії з транспальпебральним освітленням було визначено особливості змін розмірів структур війчастого тіла травмованих очей з постзабійними змінами відносно парних інтактних очей. Вперше було встановлено збільшення ширини відростчатої частини війчастого тіла у пацієнтів після забою очного яблука середнього та важкого ступеня в порівнянні з парними інтактними очима, що може свідчити про наявність посттравматичного набряку структур війчастого тіла в ранньому періоді (до 15 днів) після травматичного ураження. Так, у пацієнтів з забоєм очного яблука було визначено збільшення ширини відростчатої частини війчастого тіла ураженого ока в середньому до 2,5 ± 0,1 мм порівняно з парними інтактними очима – 2,0 ± 0,1 мм (p = 0,01). На наступному етапі роботи було досліджено можливість використання способу інфрачервоної діафаноскопії з транспальпебральним освітленням у пацієнтів з проникаючим пораненням очного яблука для виявлення ВОСТ, розташованих в важкодоступній для діагностики зоні переднього відділу ока. Критерієм виключення були випадки проникаючого поранення з наявністю внутрішньоочного стороннього тіла в задньому відділі ока. Під спостереженням знаходилось 50 хворих (50 очей), з яких у 30 осіб (30 очей) було підтверджено наявність внутрішньоочного стороннього тіла в передньому відділі ока (кон‟юнктива, рогівка, лімбальна та паралімбальна частина, райдужна оболонка, війчасте тіло, кришталик). Парне око було інтактним. У 20 осіб (20 очей) з проникаючим пораненням очного яблука внутрішньоочне стороннє тіло не було підтверджено. Всім хворим проводили наступні обстеження: візометрію, біомікроскопію, офтальмоскопію, кольорове фотографування переднього відділу очного яблука, інфрачервону діафаноскопію з транспальпебральним освітленням, рентгенографію з або без протеза Комберга-Балтіна, ультразвукове дослідження заднього відділу ока та, по можливості, переднього відділу ока, ультразвукову біометрію. Вперше було встановлено, що особливості поглинання, відбиття і заломлення випромінювання ближнього інфрачервоного (довжина хвилі 940 нм) діапазону спектра обумовлюють можливість візуалізації внутрішньоочних сторонніх тіл незалежно від природи походження (метал, камінь, дерево), розташованих в передньому відділі ока, при транспальпебральному освітленні, в тому числі при порушенні прозорості оптичних середовищ ока. На підставі проведених експериментальних та клінічних досліджень було розроблено спосіб візуалізації внутрішньоочних сторонніх тіл в інфрачервоному діапазоні спектра (патент України №134645). Аналіз застосування розробленого способу інфрачервоної діафаноскопії з транспальпебральним освітленням дозволив оптимізувати діагностику пацієнтів з проникаючим пораненням очного яблука шляхом: 1) візуалізації внутрішньоочних сторонніх тіл, розташованих в важкодоступних для діагностики зонах переднього відділу ока; 2) виявлення як рентген-позитивних, так і рентген-негативних уламків; 3) реєстрації сторонніх тіл малих розмірів (від 0,5х1х1мм); 4) візуалізації ВОСТ при помутніннях оптичних середовищ (помутніння рогівки, набухаюча катаракта). Спосіб інфрачервоної діафаноскопії з транспальпебральним освітленням дозволив визначити проекцію війчастого тіла у всіх хворих, а також розташування ВОСТ відносно його структур, що дозволило вибрати оптимальну тактику хірургічного лікування. Було також визначено, що наявність масивних субкон'юнктивальних крововиливів може обмежувати можливість візуалізації ВОСТ в проекції війчастого тіла через екрануючий ефект крові по відношенню до інфрачервоного випромінювання. Крім того, інтенсивне поглинання інфрачервоного випромінювання локальними скупченнями крові в ряді випадків призвело до помилкової оцінки отриманих діафаноскопічних картин та хибнопозитивних результатів. Застосування розробленого неінвазивного способу інфрачервоної діафаноскопії з транспальпебральним освітленням спільно з рентгенографічним та ультразвуковим способами візуалізації підвищило ефективність виявлення ВОСТ в передньому відділі очного яблука загалом на 10% як за рахунок підвищення додатково зареєстрованих рентген-негативних ВОСТ, так і за рахунок візуалізації сторонніх тіл малих розмірів (менше 1 мм). Ключові слова: проникаюче поранення очного яблука, забій очного яблука, внутрішньоочне стороннє тіло, інфрачервоне випромінювання, діафаноскопія.