Ефективність антиангіогенної терапії у пацієнтів з субретинальною неоваскуляризацією при центральному хоріоретиніті

Abstract

Субретинальна неоваскуляризация може призводити до значного зниження центральної гостроти зору, і може розвинутися як ускладнення хоріоретиніту: при очному гістоплазмозі (3,8%), токсоплазмозі, точковій внутрішній хоріоїдопатії (від 17% до 40%), ідіопатичному мультифокальному хоріоїдиті (33% ), серпігінозному хоріоїдиті, хворобою Фогта-Коянагі-Харада (9%). Мета. Вивчити ефективність антиангіогенної терапії у пацієнтів з субретинальною неоваскуляризацією при центральному хоріоретиніті в стадії ремісії Матеріал та методи. Дослідження являло собою проспективне, рандомізоване, відкрите, порівняльне спостереження 39 пацієнтів (39 очей) з СНМ на фоні центрального хоріоретиніту в стадії ремісії. Пацієнти були автоматично рандомізовані (1:1) на дві групи: група з інтравітреальним введенням ранібізумабу (0,5 мг) і група з інтравітреальним введенням афліберсепту (2 мг). Графік лікування був PRN з одним обов’язковим введенням інгібітора ангіогенезу. Період спостереження для усіх пацієнтів склав 48 тижнів. Оцінювалася гострота зору з максимальною корекцією (ГЗМК), центральна товщина сітківки (ЦТС) за даними ОКТ, кількість виконаних ін’єкцій та безпека лікування на 48 тижні спостереження. Результати. Під спостереженням знаходилося 39 пацієнтів (39 очей) з СНМ на фоні центрального хоріоретиніту, які були випадковим чином були розділені для проведення лікування ранібізумабом (n=19), афліберсепту (n=20). Початкова ГЗМК в групі ранібізумаб становила 0,41 (0,31) і в групі афліберсепт – 0,34 (0,27). На 4 тижні ГЗМК в групі ранібізумаб була 0,46 (0,32) (р=0,2), а в групі афліберсепт – 0,47 (0,31) (р=0,00). Через 48 тижнів середнє значення ГЗМК статистично значимо підвищилось в порівняні з показниками до лікування, в групі ранібізумаб до 0,52 (0,32) (р=0,02) і в групі афліберсепт до 0,5 (0,3) (р=0,00). Протягом всього періоду спостереження статистично значимої різниці між двома групами не було відмічено (р>0,05) До лікування середня ЦТС в групі ранібізумаб була 369 (107) мкм і в групі афліберсепт – 341 (103) мкм. Через 4 тижні після проведення інтравітреального введення, відмічалось статистично значиме зменшення середньої ЦТС в групі ранібізумаб до 327 (101) мкм (р=0,00) і в групі афліберсепт до 274 (86) мкм (р=0,00). На 48 тижні в групі ранібізумабу і афліберсепту середня ЦТС була меншою ніж до лікування та становила 289 (94) мкм (р = 0,00) та 252 (59) мкм (р=0,00), відповідно. Протягом всього періоду спостереження статистично значимої різниці в показниках середньої ЦТС між двома групами не було (р>0,05) За весь період лікування в групі ранібізумаба було виконано 3,8 (1,6) інтравітреальних введень, що статистично значимо більше ніж в групі афліберсепта – 2,5 (1,0) (р=0,01). Протягом всього періоду спостереження в обох групах не було зафіксовано у жодного випадку побічного ефекту під час або після антиангіогенної терапії. Висновки. При інтравітреальному введенні ранібізумабу та афліберсепту пацієнтам з СНМ при центральному хоріоретиніту відмічалось однакове підвищення середньої гостроти зору протягом 48 тижнів спостереження. Морфометричні зміни макули у пацієнтів з субретинальною неоваскуляризацією при центральному хоріоретиніті, за даними оптичної когерентної томографії, полягають у зменшені центральної товщини сітківки на фоні інтравітреального введення антиангіогенних препаратів. Різниця мiж групами по центральній товщині сітківки була статистично не значима. У хворих на субретинальну неоваскулярну мембрану при центральному хоріоретиніті для досягнення функціонального та анатомічного результату лікування в групі ранібізумабу потрібно виконати статистично значимо більше ін’єкцій, ніж у групі з інтравітреальним введенням афліберсепту.