Успіх циклофотокоагуляції неодимовим та діодним лазером в лікуванні неоваскулярної глаукоми діабетичного генезу

Abstract

Актуальність. Для зняття больового синдрому, зниження внутрішньоочного тиску (ВОТ) та зменшення долі важких ускладнень у хворих з болючою неоваскулярною глаукомою (НВГ) діабетичного генезу широко використовують транссклеральну (ТСК) циклофотокоагуляцію (ЦФК). Метою дослідження було порівняння ефективності неодимового лазера (1064 нм) і діодного лазера (810 нм) протягом 12 місяців після ТСК ЦФК у пацієнтів із болючою діабетичною НВГ. Матеріал та методи. Проведено лікування 58 пацієнтів (58 очей) із болючою діабетичною НВГ, у віці від 52 до 75 років. Больовий синдром було зареєстровано у 100% хворих. HbA1с склав 7,0±0,23%. Тривалість діабету в середньому була 9 (7-13) років. Предметний зір до лікування склав 0,02 (0,01-0,02). ВОТ - в середньому 36,2±4,52 мм рт.ст. при максимальній гіпотензивній терапії (2,44±5,37 препаратів). Курс ТСК ЦФК виконувався в 1 групі неодимовим лазером (λ=1064 нм; енергія 1 Дж, 41 коагулят, 3 сеанси); в 2 групі використовували діодний лазер (λ=810 нм, потужність 950-1300 мВт, експозиція 1,5 секунди, 30 коагулятів, 1 сеанс). 36 хворим проводилася інфрачервона (940 нм) діафаноскопія з транспальпебральним освітленням. Після ЦФК призначали місцево дексаметазон без консервантів в унідозах 2-3 рази на день (1 місяць). Кваліфікований успіх визначався при досягнення 6 ˂ ВОТ ≤ 21 мм рт.ст. Контрольні огляди були після ЦФК через 1, 6, та 12 місяців (V1, V6 та V12). Результати. Після курсу ЦФК больовий синдром регресував у всіх пацієнтів. Рівень ВОТ V1 знизився на 24% і 33% від початкового в 1 і 2 групах відповідно (р<0,05), але 23 ока (40%) все ще мали ВОТ ≥ 30,0 мм рт.ст., а також у них був знов зареєстрований больовий синдром. Тому цим пацієнтам було призначено повторну процедуру ЦФК. На 8 очах (13,8%) ЦФК була виконана тричі. На візиті V6 в 1 групі 47% очей мали тиск нижче 21 мм рт.ст., в 2 групі – 71% очей. Середній ВОТ знизився на 46% та 45% в обох групах (р=0,88) від вихідного рівня 38,0 мм рт. ст. і 36,0 мм рт. ст. (р = 0,96) після 358 та 362,5 днів (р=0,01) спостереження відповідно. Через рік (V12) ВОТ склав 20 (18-22,5) мм рт.ст. (χ2F=80,8, p=0,000) і 21 (19-24) мм рт.ст. (χ2F=63,8, p=0,000), а також 75% і 77% хворих досягли кваліфікованого успіху (відповідно в 1 та 2 групах). У хворих зі збереженим предметним зором було відмічено покращення в обох групах (р=0,41). За весь період спостережень було зафіксовано наступні ускладнення. Субкон’юнктивальний крововилив на першому тижні після лікування було виявлено на 9 (15,5%) очах. Гіфема за три місяці спостерігалась на 6 (12,1%) очах. Декомпенсація ендотелію рогівки, світлобоязнь і сльозотеча були зареєстровані в 11 (19%) випадках із попередньою патологією рогівки (набряк рогівки та бульозна дистрофія). Післяопераційне запалення спостерігалося на 22 (37,9%) очах. Цим пацієнтам було призначено місцеві кортикостероїди (дексаметазон без консервантів, в унідозах 3 раза/день 2 тижня та 1-2 раза/день ще 2 тижня). Не було жодних фіксацій про інші серйозні ускладнення, включаючи тривалу гіпотонію, фтізіс ока, відшарування сітківки або судинної оболонки та значного зниження гостроти зору. Частота очних ускладнень була вищою в очах, які отримували діодну ЦФК і становила 71% очей проти 33%, яким виконували неодимову ЦФК (р=0,004), тому відносний ризик (RR) ускладнень склав 0,47±0,29 [95%DI 0,27-0,82] (χ2=8,42, р=0,004). Висновки. Циклофотокоагуляція з довжиною хвилі 1064 нм та 810 нм продемонструвала значний контроль ВОТ (≤21,0 мм рт.ст. через 12 місяців) у 75% і 77% хворих з діабетичною НВГ, але для досягнення кваліфікованого успіху з використанням неодимового лазеру було потрібно в 3,2 рази більше сеансів ЦФК, а відносний ризик очних ускладнень був вищий на 53% з використанням діодного лазеру.