Ефективність антиоксидантної терапії в лікуванні нейротрофічної кератопатії при користуванні м’якими контактними лінзами

Abstract

Мета. Дослідити ефективність антиоксидантної терапії в лікуванні нейротрофічної кератопатії при користуванні м’якими контактними лінзами. Матеріал та методи. Досліджено 79 пацієнтів (152 ока) з міопією легкого та середнього ступеня, та нейротрофічною кератопатією, які користувались силікон-гідрогелевими контактними лінзами тривалий час (більше 1 року), в середньому 10,2±0,6 років. Середній вік досліджуваних склав 30,8±0,4 років. Пацієнти поділялись залежно від методу лікування нейротрофічної кератопатії. I група: інстиляції антисептика, сльозозамінника без консерванту та 1% розчину морфоліній-метил-тріазоліл-тіоацетату (ММТТ)+пігулки ММТТ; II група: інстиляції антисептика, сльозозамінника без консерванту та 1% розчину ММТТ+електрофорез з 1% розчином ММТТ та III група контролю: інстиляції антисептика, сльозозамінника без консерванту. Обстеження пацієнтів включало: визначення індексу захворюваності поверхні ока (OSDI), біомікроскопію переднього відділу ока, фарбування поверхні ока флюоресцеїном; тест LIPCOF, тест LWE, тест Baylor, тест Van Bijsterveld, проба Норна, тест Ширмера I, тест Ширмера II, визначення чутливості рогівки в центрі. Результати. В результаті лікування в I та II групах ступінь ураження очної поверхні за суб’єктивною оцінкою (OSDI тест) знизився з середнього до легкого ступеня, в III групі – з середнього до легкого ступеня. В групі I сльозопродукція зросла на 47,5% (тест Ширмера I) та 54,5% (тест Ширмера II), ЧРСП збільшився на 56,4% (р=0,00002)); в групі II сльозопродукція зросла на 20,9% (тест Ширмера I) та 41,7% (тест Ширмера II), ЧРСП виріс на 34,1% (р=0,000008)). В III групі значення тесту Ширмера I підвищилось на 11,5%, значення тесту Ширмера II та ЧРСП не змінилось. В групі I стан бульбарної кон’юнктиви покращився в 50,9% випадків (95% ДІ 38,1 ÷ 63,6), епітелізація краю повік спостерігалась в 78,1% (95% ДІ 63,8 ÷ 92,5), чутливість рогівки підвищилась в 34,3% (95% ДІ 18,6 ÷ 50,0), частота крапчастої епітеліопатії поверхні ока зменшилась в 98,0% (95% ДІ 94,1 ÷ 100,0), повна епітелізація рогівки досягнута в 71,0% (χ2М-Н=20,0; р=0,00001), набряк епітелію рогівки зник в 80,0% (χ2М-Н=6,1; р=0,01). В групі II лікування призвело до зниження оцінки складок бульбарної кон’юнктиви на 1 бал та більше в 34,5% випадків (95% ДІ 22,3 ÷ 46,7), покращення епітелізації краю повік в 77,3% (95% ДІ 64,9 ÷ 90,0), покращення чутливості рогівки в 40,9% (95% ДІ 26,4 ÷ 55,4), покращення епітелізації поверхні ока в 98,0% (95% ДІ 94,2 ÷ 100,0), досягнення повної епітелізації рогівки в 75,0% (χ2М-Н=25,0; р=0,000001), усунення набряку епітелію рогівки в 73,3% (χ2М-Н=9,1; р=0,003). В групі III стан бульбарної кон’юнктиви покращився в 12,0% випадків, зміни були не достовірні, епітелізація краю повік спостерігалась в 26,7% (95% ДІ 4,3 ÷ 49,1), чутливість рогівки не змінилась, частота крапчастої епітеліопатії поверхні ока зменшилась в 40,0%, повна епітелізація рогівки досягнута в 17,0% (χ2М-Н=0,5; р=0,48), набряк епітелію рогівки усунувся на 1 оці з 3 (χ2М-Н=0; р=1,0), проте ці зміни не мали достовірного характеру. Висновки. Отриманий позитивний ефект в групах I та II був значно вищим, ніж в групі III зі стандартним лікуванням. Результати лікування в групі I та II були рівноцінними, проте в групі II позитивний ефект було досягнуто за більш короткий термін через комбінацію впливу постійного електричного струму на тканини, накопичення препарату та цілеспрямоване введення лікарського засобу методом електрофорезу в уражені відділи ока.