Меланома кон'юнктиви

Abstract

Актуальність. Меланома кон’юнктиви (МК) складає коло 2 % всіх злоякісних новоутворень ока і 5 % всіх меланом ока. Меланоми виникають de novo( 5 %), з невусів (25 %) або, найчастіше, з набутого меланозу (70 %). Пухлини переважно локалізуються в межах очної щілини, 88 % з них – в ділянці лімба. Рідше МК розташовані у склепіннях кон'юнктиви, слізному м’ясці, напівмісячній складці або тарзальній кон’юнктиві, але вони мають гірший прогноз. Локальний рецидив при них виникає більш, ніж у 50 %, а рівень смертності внаслідок метастатичного поширення становить 14–32 %. Найчастіше хворіють чоловіки (58-88 %) середнього віку (46±18) років. Меланома кон’юнктиви становить небезпеку як для органу зору, так і для життя. Тому вибір своєчасного і адекватного лікування даної патології є актуальним і необхідним. Мета. Оцінити результати радіокріохірургічного (РК) лікування меланоми кон’юнктиви, проведеного в офтальмоонкологічному центрі ДУ «Інститут очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України». Матеріал та методи. РК лікування проведено 94 хворим на епібульбарну меланому. Серед них було 53 чоловіка (56,9 %) у віці 21 – 85 років (медіана 51) та 41 жінка (43,1 %) у віці 26 – 79 років (медіана 57). У 16 випадках (17,1 %) мали місце меланоми, що розвинулися de novo, у 35 випадках (37,2 %) – з невуса та у 43 випадках (45,7 %) – у зонах первинного набутого меланозу (ПНМ). Первинних пухлин було 79 (84,5 %), ятрогенних (рецидиви після висічення пухлини за місцем проживання) – 15 (15,5 %). Променева терапія проводилася у вигляді брахітерапії з джерелом випромінювання (Sr90/It90), разова вогнищева доза (РВД) опромінення 40 Гр, сумарна вогнищева доза опромінення (СВД) = 280-480 Гр (медіана 400). Кріодеструкція (КД) виконувалася пристроєм на основі дросельної мікрокріогенної системи при температурі -120...-90° С. Безпосередні результати. Після одного курсу РК лікування повна резорбція МК досягнута у 74 (84,1 %) пацієнтів і часткова - у 11 (12,5 %). У 3 хворих на тлі повної резорбції пухлини виникли нові вогнища, що у відсотковому відношенні склало 3,4 %. У 11 хворих з частковою резорбцією пухлини в строк від 1 до 3 місяців проведена додаткова КД, після чого у всіх випадках була досягнута повна резорбції пухлини. Таким чином, локальний контроль досягнуто у 85 (96,6 %) хворих. Віддалені результати. В 11 (12,5 %) випадках спостерігалися рецидиви МК. Більшість рецидивів виникало протягом перших трьох років після лікування. При цьому рецидиви мали характер обмеженого вузла, розташованого в межах місця розташування первинної пухлини. Такі рецидиви, як правило, виліковувалися кріодеструкцією. Час спостереження за пацієнтами після РК лікування становив від 1 до 7 років (медіана = 5,1). За цей період у 3 пацієнтів з МК в строки 3-15 місяців розвинулися метастази в регіонарні лімфовузли, а у одного через 22 місяці - віддалені метастази в легені. Лікування метастазів проводилося в Інституті Раку (м. Київ). Висновки. РК – ефективний спосіб лікування хворих на МК. Застосування РК втручання дозволяє розширити можливості органозберігаючого лікування хворих на МК, забезпечить можливість повторного застосування лікування у разі рецидиву пухлини та отримати досить хороший функціональний та естетичний результат, покращити якість життя хворих із цією патологією.