Ефективність застосування розроблених синтетичних імплантатів при реконструктивних операціях на орбіті та окулоорбітальній ділянці

Abstract

Травми лицевого скелету в поєднанні з органом зору складають від 36 до 64%, соціальна значимість визначається молодим працездатним віком пацієнтів, при цьому спостерігаються бімодальні розподіли контузії орбіти з піками частоти у віці: 16-21 і 39-55 років. Важливо зауважити те, що усунення наслідків травм вищевказаних ділянок може іти до вдосконалення хірургічних підходів і вибору адекватних імплантуючих матеріалів для усунення посттравматичних дефектів, які виникли. Застосування біологічних тканин у реконструктивній хірургії не завжди задовольняє хірурга, крім того, з кожним роком підвищуються юридичні вимоги до забору донорського матеріалу. Створення синтетичних полімерних матеріалів для відновлення анатомо-функціональних пошкоджень є актуальним завданням. Нами спільно з Інститутом хімії високомолекулярних з’єднань НАН України та Інститутом загальної та неорганічної хімії НАН Білорусі розроблені біосумісні імплантати на основі сітчастого поліуретану з біологічними активними речовинами (альбуцид) і полімерно-композиційного матеріалу (ПКМ). Проведені передклінічні дослідження показали, що розробленні нами імплантати відповідають основним вимогам: біосумісні з біологічними тканинами, добре проростають у навколишні тканини, імплантати не схильні до резорбції і добре моделюються. Мета. Вивчити клінічну ефективність застосування імплантату з ПКМ і сітчастого поліуретану з біологічними активними речовинами (альбуцид, дакарбазин). Матеріал та методи. Аналіз проведено на 65 хворих (39 мужчин і 26 жінок) у віці від 16 до 77 років, у яких в якості імплантуючого матеріалу був використаний ПКМ матеріал і сітчастий поліуретан. Першу групу склали 32 хворих у яких в якості імплантуючого матеріалу використовували ПКМ. У 14 хворих після евісцерації очного яблука з приводу хронічного увеїту та субатрофії ока для формування опорно-рухової кукси (ОРК) в склеральний мішок розміщався імплантат ПМК, а у 10 хворих з пошкодженням нижньо-внутрішніх стінок орбіти спостерігався енофтальм від 4,0 до 6,0 мм і гіпофтальм 2,0 - 3,0 мм, а також обмеження рухомості ока догори на 10,0 – 15,0 °. Після усунення рубців між стінками орбіти та очним яблуком імплантовувався клиновидної форми ПКМ (висота основи від 8,0 до 14,0 мм, ширина 13,0 мм і передньо-задній розмір – від 14,0 до 16,0 мм), основою до вершини орбіти, після досягнення симетричного розміщення ока, імплантат фіксувався до надкісниці нижньої стінки орбіти. У 8 хворих вищевказаних груп було пошкодження стінок орбіти, верхньої щелепи і лобно-скроневої ділянки. За допомогою ПКМ виповнювались дефекти кісткових структур і м’яких тканин. Другу групу становили 33 хворих, у яким для формування ОРК використовували сітчастий поліуретан з біологічними активними речовинами (альбуцид, дакарбазин). У 12 хворих з субатрофією ока, яким була проведена евісцерація очного яблука – поліуретановий імплантат з альбуцидом поміщався у склеральний мішок, а у 13 хворих після енуклеація очного яблука з приводу внутрішньоочної меланоми, яким при формуванні ОРК використовувався поліуретановий імплантат з іммобілізованим дакарбазином, у 8 хворих з пошкодженням орбіти використовувався поліуретановий імплантат з альбуцидом. Результати. У 26 хворих, яким після евісцерації очного яблука в склеральний мішок розміщався імплантат (ПМК і поліуретановий імплантат з альбуцидом) загоєння рани було первинним натягом і оголення імплантату не спостерігалось. При видаленні імплантату спостерігалось щільне проростання навколишніх тканин навколо та у задньому полюсі. У 13 хворих другої групи після енуклеація очного яблука з приводу внутрішньоочної меланоми, яким при формуванні ОРК використовувався поліуретановий імплантат з іммобілізованим дакарбазином в двох випадках було відмічено часткове оголення імплантату. У 15 із 18 хворих з пошкодженням орбіти був повністю усунений енофтальм, а у 3-х – частково. Гіпофтальм був усунений у всіх пацієнтів. У 14 із 18 хворих вдалось повністю відновити рухомість ока, у 4-х – частково. Погіршення зорових функцій не було. У 8 хворих, яким проводилась контурна пластика за допомогою імплантату ПМК, загоєння рани проходило первинним натягом, проте у 2-х хворих через 7 і 11 місяців було відмічено оголення імплантату по нижньому краю. При цьому велика частина імплантату була інкапсульована, що підтверджено гістоморфологічно. Через 6 міс. одному пацієнту був повторно імплантований імплантат і в наступні 22 місяці ускладнень не було. Висновок. Клінічні дослідження показали, що розроблені нами імплантати на основі вуглецевого полімеру і сітчастого поліуретан володіють відносною інертністю до м’яких біологічних тканин, відсутність схильності до резорбції, перешкоджає формуванню спайок між оком і стінками орбіти, а також може використовуватися для заміни резорбованих м’яких тканин. Потрібно наголосити, що розроблений імплантат добре піддається моделюванню, що дозволяє коректувати його форму під час операції. Суттєвим недоліком вуглецевого полімерного матеріалу є темний колір, який проглядається через тонкі шари м’яких тканин.