РІВЕНЬ АМІНОКИСЛОТ-НЕЙРОТРАНСМІТЕРІВ У ХВОРИХ НА РЕГМАТОГЕННЕ ВІДШАРУВАННЯ СІТКІВКИ З РІЗНИМ СТУПЕНЕМ ВИРАЖЕНОСТІ НАБРЯКУ СІТКІВКИ ТА ГОСТРОТОЮ ЗОРУ

Abstract

Відомо, що основною причиною низької гостроти зору при успішній хірургії регматогенного відшарування сітківки (РВС) є апоптоз клітин сітківки, а дегенеративні зміни відбуваються вже в перші години і дні існування відшарування. Деструктивні процеси наростають у часі та виявляються тяжкою атрофією шару фоторецепторів, розвитком набряку у зовнішніх шарах сітківки, що призводить до утворення великих кістоподібних просторів із дегенеративними клітинними елементами. При РВС патологічні метаболічні та клітинні зміни пов'язані з відділенням нейросенсорної частини сітківки від хоріоїдеї, що сприяє розвитку ішемії у сітківці і є однією з причин накопичення в ній глутамату. Також відомо, що вже в перші години виникнення цієї патології має місце ексайтотоксичність, викликана тривалою дією підвищеного рівня глутамату на нейрони або гіперстимуляцією глутаматних рецепторів нейрональної мембрани, що є пусковою ланкою універсального молекулярного механізму оксидантного стресу нейронів та їх подальшої загибелі. Крім глутамату в процесі апоптозу природно беруть участь та інші амінокислоти-нейротрансмітери - аспартат, гліцин, гамма- аміномасляна кислота і цілий ряд інших амінокислот. Інформація про вихідний амінокислотний склад у структурах ока при РВС неоднозначна і важко співставна. Мета дослідження - з'ясувати характер розподілу амінокислот- нейротрансмітерів у склоподібному тілі та у післяопераційній вітреальній рідині у хворих на РВС залежно від вираженості набряку макули та висоти її відшарування за даними оптичної когерентної терапії (OКТ), а також з'ясувати можливість залежності рівня їх вмісту з вихідною та досягнутою гостротою зору. Матеріал та методи. У 88 пацієнтів, прооперованих з приводу РВС, у склоподібному тілі та у післяопераційній вітреальній рідині визначено концентрацію 15 амінокислот газорідинною хроматографією на амінокислотному аналізаторі (модель 835 High Speed A mino Acid Analyzer (Hitachi, Ltd., Японія), серед яких і рівень нейротрансмітерів: глутамінової кислоти, аспартату та гліцину. У 31 пацієнта висота відшарування сітківки та стан прозорості середовищ перед операцією дозволили виконати ОКТ. Забір склоподібного тіла для досліджень здійснювали під час вітректомії, забір післяопераційної вітреальної рідини - через 1-2 дні після хірургічного втручання під час проведення додаткової замісної газової тампонади з метою збільшення об'єму газового міхура у вітреальній порожнині для повноцінного блокування нижніх розривів. Рівень амінокислот-нейротрансмітерів проаналізовано залежно від стану макулярної області сітківки до проведення хірургічного лікування, а також залежно від відповідних показників гостроти зору до та після хірургічного лікування. Всіх пацієнтів було обстежено за стандартною схемою: рефрактометрія, тонометрія, візометрія, біомікроскопія, непряма офтальмоскопія, ультразвукове дослідження очей, оптична когерентна томографія. Статистичну обробку одержаних даних проводили за допомогою програми Statistica 8.0. Для попарного порівняння двох груп використовували параметричний критерій Стьюдента з попередньою оцінкою нормальності розподілу, визначення кореляційної зв'язку – коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. Результати. У хворих на РВС встановлено наявність достовірного позитивного середнього ступеня кореляційного зв'язку між рівнем визначених амінокислот-нейротрансмітерів у склоподібному тілі та ступенем вираженості набряку сітківки (від дрібнокістозного до вираженого складчастого у зовнішніх шарах) (r Спірмена - 0,43- 0,69) за даними ОКТ, а також висотою шару субретинальної рідини в її макулярній ділянці (для глутамінової кислоти - r Спірмена = 0,50). Виявлено, що середні значення вихідної гостроти зору у хворих на РВС тим нижчі, чим більш виражений набряк макулярної області та шар субретинальної рідини. Порівнюючи середні показники шару субретинальної рідини у групах хворих на РВС з різною вихідною гостротою зору показано, що чим більший шар субретинальної рідини в макулярній ділянці, тим нижчі середні значення гостроти зору та більше число пацієнтів з вираженим набряком макули із складчастістю зовнішніх шарів. Розподіл хворих з відшаруванням сітківки за вихідною гостротою зору показав, що гострота зору ≤0,02 була у 38,6% випадків (34 чол.), 0,03-0,1 - у 55,7% (49 чол.). У 5 чол. (5,7%) гострота зору була ≥0,12. Аналіз результатів визначення рівня амінокислот-нейротрансмітерів залежно від вихідної гостроти зору показав, що в осіб з низькою гостротою зору концентрація глутамінової кислоти і гліцину в склоподібному тілі достовірно вища, ніж за більш високих показників зорових функцій (за критерієм Крускалла-Уолліса χ2=10,55, df=2, р=0,005 та χ2=10,12, df=2, р=0,006 відповідно) і має місце тенденцію до збільшення аспартату (χ2=2,06, df=2, р=0,357). У вітреальній післяопераційній рідині збільшення рівня визначених амінокислот у групах пацієнтів з нижчими значеннями гостроти зору було достовірно значущими для глутамінової кислоти (χ2 =15,67, df=2, р=0,0004), гліцину (χ2=12,37, df=2, р=0,002), а також для аспартату (χ2=6,32, df=2, р=0,043) відповідно за критерієм Крускалла-Уолліса). Після хірургічного лікування та досягнення прилягання сітківки зберігається той самий характер взаємозв'язку між показниками післяопераційної гостроти зору та рівнем досліджених амінокислот- нейротрансмітерів, що й до лікування. Встановлено достовірний кореляційний зв'язок між гостротою зору після хірургічного лікування та рівнем досліджуваних амінокислот-нейротрансмітерів у вітреальному вмісті (глутамінової кислоти (r Спірмена - 0,35, р=0,007), гліцину (r Спірмена - 0,4, р=0,001), а також для аспартату (r Спірмена - 0,8, р=0,000), а також вмістом аспартату в склоподібному тілі (r Спірмена - 0,5, р=0,002). Висновки. Отримані нами факти свідчать про те, що рівень досліджених амінокислот-нейротрансмітерів глутамінової кислоти, аспартату та гліцину у склоподібному тілі та у післяопераційній вітреальній рідині у хворих на РВС є ознакою, що характеризує ступінь тяжкості патологічного процесу та може бути використана як прогностичний критерій ефективності лікування цього захворювання.