Сучасні методи хірургічної реабілітації пацієнтів з тотальними симблефаронами обох повік

Abstract

Актуальність. Функціональна і косметична реабілітація пацієнтів з тотальними симблефаронами обох повік, які утворились після тяжких опіків, є складною проблемою і являє собою один з найбільш проблематичних розділів офтальмопластики, серйозну медичну і гостру соціально-психологічну проблему для пацієнта. Для усунення симблефарону були запропоновані різноманітні способи пластики, але в теперішній час найбільш поширеними методами відновлення склепінь є способи, що включають трансплантацію аутослизової губи. Запропонована Н.О. Пучківською (1951) та детально розроблена і вивчена Г.В. Легезою (1956) так звана двухетапна методика усунення тотального чи обширного симблефарона, анкілосимблефарона багато років застосовується у відділі післяопікової патології ока, добре себе зарекомендувала але з часом виявились і деякі її недоліки. Так, на очах з вторинною глаукомою після такої операції нерідко піднімається внутрішньоочний тиск (ВОТ), з яким дуже складно вести боротьбу. Мета. Проаналізувати ефективність трьохетапного методу хірургічної реабілітації пацієнтів з тотальним симблефароном обох повік, що був розроблений, вдосконалений та використовується у відділі післяопікової патології ока, в теперішний час. Матеріали і методи. Проаналізовано результати застосування розроблених у відділі післяопікової патології ока методик трансплантації аутослизової оболонки порожнини рота для усунення тотального симблефарону обох повік. В період з 2005 по 2018 роки було прооперовано 86 пацієнтів, 34 (39,5%) пацієнта прооперовані по двохетапному методу, 52 (60,5%) пацієнта по трьохетапному методу. Запропонована нами методика операції включає наступні три основні етапи. Під час першого та другого етапу, які проводяться з інтервалами між ними 2-3 місяці, здійснюється усунення зрощень очного яблука з нижньою, а потім верхньою повікою. Фіксація лоскуту слизової під час цих операцій проводиться на половині очного яблука в проекції лімба та у склепінні епісклерально, край в край до прилеглої кон’юнктиви (якщо вона частково збережена), у реберного краю та погружними П-подібними швами до повік. При двохетапній методиці під час першого етапу проводиься повне покриття очного яблука та частково повік слизовою губи. Завдяки тому, що на першому та другому етапах слизова покриває тільки половину очного яблука, підвищення ВОТ може бути незначним і з ним легше боротись. Через 2-3 місяці проводиться третій етап, спрямований на усунення лагофтальму та завороту повік, пов’язаних з тим, що під час приживлення слизової губи, розташованої на задній поверхні повік, відбувається її скорочення. Суть операції полягає в подовженні задніх платівок повік клаптем слизової оболонки губи та зшиванні повік. Розкриття очної щілини проводять через 6-8 місяців (після завершення процесів рубцювання). Результати досліджень. Стан сформованих склепінь оцінювали за об’єктивними даними - глибина і симетричність склепінь, наявність завороту або вивороту повік. Результат операції вважався успішним, якщо досягалося повне відновлення кон’юнктивальних склепінь. Як показали наші клінічні спостереження, застосування трьохетапного методу хірургічної реабілітації дозволило знизити ризик виникнення транзиторної внутрішньоочної гіпертензії – 9 хворих (17,3%), на противагу 8 (23,5%) хворих при двохетапній методиці. Також запропонована методика дозволяла пересадити за перші два етапи значно більше слизової губи, що сприяло досягненню успіху майже у всіх хворих – 46 (88,5%), на противагу 26 (76,5%) хворих при двохетапній методиці. Висновки. Розроблений і апробований у відділі післяопікової патології ока трьохетапний метод хірургічної реабілітації пацієнтів з тотальними симблефаронами обох повік виявився більш ефективним і безпечним, що дозволяє рекомендувати його для широкого застосування в офтальмологічній практиці.