Застосування програмної пульс-терапії в лікуванні аутоімунного запалення ока.

Abstract

Актуальність. При різноманітних аутоімунних захворюваннях найчастішими варіантами очних проявів лишаються увеїт (передній, середній, задній та панувеїт), склерит, епісклерит, запалення м’яких тканин орбіти, дакріаденіт, дакріоцистит. До сьогоднішнього дня викликом для лікарів лишаються випадки рецидивуючого запалення, особливо коли відсутні чіткі лабораторні критерії системного аутоімунного захворювання. При цьому підбір ефективної імуносупресивної терапії є результатом спільної роботи як офтальмологів, так і ревматологів. Пульс-терапія – це метод лікування системних захворювань високими дозами препаратів (зазвичай глюкокортикостероїдів) протягом короткого часу (3-5 днів) задля швидкого зменшення активності аутоімунного процесу. В свою чергу, програмна пульс-терапія – це повторні курси такого інтенсивного лікування, що відбуваються за заздалегідь визначеним графіком, навіть якщо немає загострення стану. Такий метод застосовується в рідких випадках задля досягнення стійкої ремісії та зменшення щоденної дози глюкокортикостероїдів. Мета: представити клінічний випадок застосування програмної пульс-терапії в лікуванні аутоімунного запалення ока. Матеріал і методи. Представлення клінічного випадку: пацієнтка М., 57 років, звернулася до ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова» у травні 2025 року. Результати. Пацієнтка звернулась зі скаргами на почервоніння, припухлість та інтенсивний біль у ділянці лівого ока, що прогресували протягом 10 днів. До звернення приймала нестероїдні протизапальні препарати без значного ефекту. Гострота зору лівого ока становила 0,12, зі сферичною корекцією +2,5 D – 0,8. За даними МРТ орбіт виявлено інфільтративно-запальні зміни лівої орбіти: набряк ретробульбарної клітковини, перисклеральний набряк із прошарками рідини до 2 мм та венозний застій. За результатами оптичної когерентної томографії визначено набряк диска зорового нерва, макулярний та хоріоїдальний набряк. Проведено лабораторне обстеження для виключення системної аутоімунної патології: ANA-скринінг – позитивний, ANCA-скринінг та ANA-блот – негативні. Було встановлено діагноз: Ліве око – Склерит (передній, задній, дифузний). Запалення тканин орбіти. Дакріоаденіт. Набряк зорового нерва. Макулярний набряк. Набряк хоріоідеї. Геморагічна ретинопатія, ретиноваскуліт. Праве око – Дегенерація макули та заднього полюса, макулодистрофія, суха форма. Периферична дистрофія сітківки. З огляду на супутні поліпозний риніт та ознаки ураження нирок пацієнтку скеровано до ревматолога. Ревматологом не виключено ANCA-негативний поліангіїт( гранулематозний поліангіїт, мікроскопічний) з ураженням очей, нирок: еритроцитурічний, лейкоцитурічний, сечовий синдром. Призначено системну терапію метилпреднізолоном спочатку в дозі 20 мг/добу з поступовим зниженням та метотрексатом в дозі 15 мг/тиждень. Протягом подальшого спостереження відзначалися повторні рецидиви запального процесу із розвитком заднього склериту, запалення тканин орбіти, дакріоаденіту та набряку диска зорового нерва, що вимагало корекції імуносупресивної терапії. Метотрексат було замінено на мофетилу мікофенолат, дози системних глюкокортикостероїдів коригувалися залежно від клінічної активності процесу. Найменше зменшення дози метилпреднізолону викликало рецидив, що не дозволяло довести дозування до мінімального підтримуючого. У вересні 2025 року, у зв’язку з черговим рецидивом, пацієнтці вперше проведено пульс-терапію метилпреднізолоном у дозі 500 мг внутрішньовенно протягом 3 днів, що дозволило досягти швидкого клінічного покращення. Надалі спільно з ревматологом було прийнято рішення про програмну пульс-терапію метилпреднізолоном 1 раз на місяць (жовтень 2025 – січень 2026 року) на фоні терапії мофетилу мікофенолатом в дозі 2000 мг/добу та постійним амбулаторним прийомом метилпреднізолону в підтримуючих дозах. На тлі проведеного лікування вдалося досягти стабілізації клінічного стану та відсутності рецидивів, що дозволило поступово зменшити дозу системних глюкокортикостероїдів. Станом на лютий 2026 року гострота зору лівого ока становила 0,8 зі сферичною корекцією +0,75 D – 1,0. Відзначається регрес набряку диска зорового нерва. Пацієнтка продовжує підтримувальну терапію метилпреднізолоном 6 мг/добу та мофетилу мікофенолатом 2000 мг/добу. Висновки. Даний клінічний випадок демонструє складність підбору ефективної імуносупресивної терапії, з чим в своїй практиці може стикнутись офтальмолог. В ситуації, коли зменшення високої дози глюкокортикостероїдів навіть в поєднанні з системними імуносупресантами одразу викликає підвищення активності аутоімунного процесу з рецидивом очних проявів, ефективним варіантом може бути проведення програмної пульс-терапії. Такий підхід дозволяє контролювати активність запального процесу, а також дозволяє зменшити дозу амбулаторного прийому глюко-кортикостероїдів, що зменшує небажані побічні ефекти терапії.