Пневморетинопексія та інтравітреальне введення ранібізумабу при неоваскулярному відшаруванні пігментного епітелію сітківки на фоні вікової дегенерації макули

Abstract

Актуальність. Відшарування пігментного епітелію сітківки (ПЕС) є типовим симптомом вікової дегенерації макули (ВДМ) (Pauleikhoff D et al, 2002). Відшарування ПЕС виявляється в 10-22% випадків при неоваскулярній ВДМ (Baba T et al, 2012). Золотим стандартом лікування СНМ при ВМД є антиангіогенна терапія, що довела свою ефективність у рандомізованих дослідженнях та клінічній практиці (Sarraf D et al, 2016; Clemens CR et al, 2017). Однак застосування інгібіторів ангіогенезу у пацієнтів з неоваскулярним відшаруванням ПЕС ускладнюється відривом ПЕС, що призводить до втрати центрального зору (Clemens CR et al, 2014). Крім того, наявність відшарування ПЕС являється основним фактором ризику резистентності до антиангіогенної терапії у пацієнтів з ексудативною формою ВДМ (Zuber-Laskawiec K et al, 2019). Ціль. Оцінити застосування пневморетинопексії та інтравітреального введення ранібізумабу у пацієнтів з неоваскулярним відшаруванням пігментного епітелію сітківки при віковій дегенерації макули. Матеріал і методи. Дослідження являє собою проспективне, одноцентрове спостереження 15 пацієнтів (15 очей) з неоваскулярним відшаруванням ПЕС при ВДМ. Всім пацієнтам виконувалась пневморетинопексія з подальшим інтравітреальним введенням інгібітору ангіогенезу. Пацієнтам виконувались інтравітреальні ін’єкції 2 мг (0,05 мл) ранібізумабу. Графік лікування був pro re nata ‒ після трьох обов’язкових завантажувальних введень з інтервалом в 4 тижні, в подальшому ін’єкції проводились «по необхідності». Головним досліджуваним показником була гострота зору з максимальною корекцією. Другорядні показники: центральна товщина сітківки (ЦТС), висота та протяжність відшарування ПЕС за даними оптичної когерентної томографії, випадки прилягання відшарування ПЕС та відриву ПЕС, а також безпека лікування. Результати. Середній вік пацієнтів склав 69±6 років, з них 53% (8 пацієнтів) були особами чоловічої статі і 47% (7 пацієнтів) - жіночої. Період спостереження в середньому був 6,7±3,6 місяців. В кінці спостереження відмічалось статистично значиме підвищення середньої гостроти зору з 0,2±0,1 до 0,3±0,1 (р=0,02). Середня ЦТС статистично значимо зменшилась з На 12-му місяці спостереження відзначалось статистично значиме зменшення з 524±261 до 262±67 мкм (р=0,001). Також відмічалось статистично значиме зменшення висоти та протяжності відшарування ПЕС з 941±284 до 274±239 мкм (р=0,000) і з 4752±1342 до 2425±2151 мкм (р=0,004), відповідно. В кінці спостереження прилягання відшарування ПЕС було відмічено в 60% (9 пацієнтів). Протягом всього періоду спостереження не було зафіксовано жодного випадку відриву ПЕС. Висновки. Комбінація пневморетинопексіі та інтравітреального введення ранібізумабу може бути варіантом лікування пацієнтів з неоваскулярним відшаруванням ПЕС при ВДМ. Результати цього дослідження демонструють, що застосування пневморетинопексії та інтравітреального введення ранібізумабу призводить до підвищення гостроти зору та прилягання відшарування ПЕС в 60% випадків. Потрібні подальші рандомізовані та контрольовані дослідження з більшою вибіркою та довшим періодом спостереження, щоб оцінити ефективність і безпеку комбінації пневморетинопексії та інтравітреального введення ранібізумабу у пацієнтів з неоваскулярним відшаруванням ПЕС при ВДМ.