Рентгенологічна діагностика в лікуванні хворих на увеїти

Abstract

Актуальність. Однією з найскладніших проблем сучасної офтальмології є ендогенні захворювання увеального тракту – увеїти. Хронічний рецидивуючий перебіг захворювання, недостатня ефективність лікування, розвиток тяжких ускладнень обумовлюють високу частоту сліпоти і інвалідності за зором – 20–40% внаслідок запалення судинної оболонки ока. Значне зниження зорових функцій або їх втрата відбувається внаслідок розвитку ускладнень. З метою попередження ускладнень та досягнення позитивного терапевтичного ефекту необхідна своєчасна діагностика причин виникнення захворювання. Сучасні променеві методи діагностики (магнітно-резонансна томографія, комп’ютерна томографія, рентгенологічні дослідження) необхідні для інтерпретації симптомів і клінічних даних, а також постановки правильного діагнозу на ранньому етапі, що дозволяє уникнути негативних наслідків та ускладнень під час лікування. Вперше в офтальмології рентгенівське випромінювання було застосовано в 1912 році. Запровадження в медичну практику використання методики доводить важливість цього відкриття в діагностиці орбітальної патології, запальній патології судинного тракту ока. Мета. Вивчення зв’язку та частоти локалізації пато логічного процесу при рентгенологічній діагностиці запалення орбіти та лицьового черепа у хворих на увеїти. Матеріали і методи. Під нашим наглядом знаходились 46 хворих на ендогенні увеїти, з них у 31 (67,4%) хворого був іридоцикліт (гострий та хронічний), у 15 (32,6%) вогнищевий та дисемінований хоріоретиніт. Вік хворих склав 18±3,8 років, з них 26 чоловічої статі і 20 жіночої. Всім хворим проводили оглядову рентгенограму структур орбіти та лицьового черепа у фронтальній проекції. Хворі отримали протизапальну терапію та електрофорез протизапальних речовин протягом 14 днів. Результати. У 32 (69,5%) пацієнтів на підставі рентгенологічної діагностики було виявлено запалення порожнин придаткових пазух носа. Запалення гайморової порожнини було діагностовано у 18 хворих (56,25%), фронтальної порожнини у 12 пацієнтів (37,5%), наявність матеріалу стоматологічного втручання в гайморовій порожнині у 2 хво рих (6,25%), що супроводжувалось гранульомою на корінні зубу. 30 пацієнтів лікував ЛОР. Пацієнтам, які мали стоматологічні проблеми було виконано хірургічне втручання по видаленню гранульоми. Внаслідок проведеного лікування досліджувалася динаміка гостроти зору, а також стан зменшення ознак запалення. Всім пацієнтам з вияв леною патологією повітроносних порожнин придаткових пазух носа проводили ендоназальний електрофорез антибактеріальних (згідно з даними мікробіологічних досліджень) та нестероїдних протизапальних засобів. У 32 пацієнтів (69,5%) достовірно підвищилася гострота зору на 0,55±0,04 (р<0,02). Спостерігалося розсмоктування ексудату в передній камері у 14 хворих (43,7%), розсмоктування преципітатів, зменшення ексудативних та фібринозних відкладень в скловидному тілі у 22 хворих (68,7%). Резорбція набряку біля вогнищ спостерігалася у 7 хворих на хоріоретиніт (21,8%). Розсмоктування крововиливів у вогнищ зафіксовано у 3 хворих (9,3%). В комплексі урахування клінічних симптомів, анамнестичних даних та інших методів дослідження використання променевої діагностики є безумовно необхідним для своєчасного виявлення причини запалення. Висновки. Безумовно, необхідним для своєчасної та точної верифікації причин патології судинного тракту ока та орбітальної патології, є методи променевої діагностики, які дозволяють визначити оптимальну тактику лікування та уникнути загрози виникнення ускладнень в процесі лікування. Використання в комплексному лікуванні хворих з патологією повітроносних порожнин ендоназального електрофорезу антибактеріальних та нестероїдних протизапальних речовин, незалежно від етіології процесу, сприяє ефективності лікування хворих та уникненню потенційних загроз для здоров’я пацієнта.