Факохірургія у пацієнтів з дисколагенозами.

Abstract

Актуальність. Для вроджених захворювань, які супроводжуються аномаліями сполучної тканини, характерним є слабкість капсульно-зв’язувального апарату, що призводить до ектопії кришталика. Мета. Продемонструвати спосіб видалення катаракти і імплантації інтраокулярної лінзи (ІОЛ) у пацієнтів з вивихом та підвивихом кришталика. Матеріал і методи: Представлено 2 клінічні випадки (4 очей) з вродженими змінами сполучної тканини і слабкістю цинових зв’язок. На одному оці (у пацієнта з синдромом Вейля-Марчезані) вивих кришталика був у передню камеру, а на другому підвивих в скловидне тіло. У пацієнта з гомоцистеїнурією спостерігався підвивих кришталика в скловидне тіло на обох очах. У всіх випадках з підвивихом кришталика розрив цинових зв´язок охоплював більше половини окружності. Хворим були проведені стандартні клінічні обстеження – візометрія, тонометрія, периметрія, оптична когерентна томографія, ультразвукові дослідження, у випадку гомоцистеінурії був проведений також аналіз крові на рівень гемоцистеїну. На трьох очах була проведена трьохпортова трансциліарна ультразвукова факофрагментація, субтотальна вітректомія та імплантація ІОЛ з шовною фіксацією до склери. Кришталик з передньої камери в ході операції був переміщений в скловидне тіло, що дало можливість зберегти мініінвазівність оперативного втручання та значно зменшити ступінь індукованого рогівкового астигматизму. Результати. На всіх 3-х прооперованих очах отримано значне підвищення зорових функцій. ІОЛ зберігала правильне положення в задній камері ока, внутрішньоочний тиск був в нормі. Висновки. Методом вибору хірургічного лікування пацієнтів з генетичними синдромами, що пов’язані з розривом капсульно-зв’язувалього апарату більш ніж на 90° і ектопією кришталика, є трансциліарна ленсвітректомія або ультразвукова факофрагментація. Вибір склеральної фіксації імплантованої ІОЛ зумовлений її фізіологічним положенням та зменшенням післяопераційних ускладнень.