Можливі хірургічні підходи усунення порушень після травм орбіти

Abstract

Вступ. Відомо, що в останні роки в Україні зберігається достатньо високий відсоток (29,0%) краніо-фаціальних пошкоджень. Крім цього, пухлині ураження орбіти та окулоорбітальної ділянки, яким у більшості випадків потрібне хірургічне втручання. Дефекти лицевого черепа та орбіти, які виникли після видалення пухлини або внаслідок пошкодження представляє більші труднощі, так як їхнє видалення потребує втручання різних спеціалістів: нейрохірурга, ЛОРа, щелепно-лицевого та офтальмохірурга. Поетапне вирішення цих задач дається взнаки на час реабілітації пацієнтів. Нам представляється, що мультидисциплінарний підхід в усуненні дефектів лицевого черепа та орбіти дозволило суттєво зменшити період реабілітації пацієнтів. Мета роботи. Вивчити ефективність мультидисциплінарного підходу до реконструктивних операцій лицевого черепа та орбіти при пухлиних ураженнях і травмах. Матеріал і методи. Аналіз результатів лікування проведено на 122 пацієнтах (вік від 7 до 75 років), у яких для усунення дефектів кісткових структур використовувались наступні імплантанти: гомохрящ, полімерно-композиційний матеріал (ПКМ), титанові мікро- і мініпластині, сітки, політетрафторетилен і резорбуючі пластини на основі гліколевої кислоти. У пацієнтів з травмами і пухлинами ока, орбіти і лицевого черепа проводилась комп’ютерна томографія, за результатами якої оцінювалась ступінь розповсюдження пухлиного процесу і пошкодження кісткових структур. Оцінка відновлення анатомічних структур оцінювалась інтраопераційно, а також за допомогою контрольної комп’ютерної томографії на 7-10 днів після операцій. Тактика хірургічного підходу при травмах орбіти відрізнялась в залежності від термінів втручання після отриманої травми. Результати. Характер хірургічного лікування у 9 пацієнтів з травмою орбіти в ранні терміни після травми (5-9 днів) заключався в усуненні орбітальної гематоми і дефекту нижньої стінки орбіти за допомогою титанових мікро- і мініпластини, а також резорбуючі пластини на основі полігліколевої кислоти. У всіх випадках було досягнуто позитивний результат. У 113 пацієнтів з пошкодженням стінок орбіти хірургічне втручання проводилось через 6-18 міс. У даній групі пацієнтів був відмічений енофтальм від 3 до 6 мм, гіпофтальм 2-4 мм та органічну рухомість ока догори на 10,0О — 15,0О. Причиною енофтальму і гіпофтальму є наявність деформації нижньої стінки орбіти і часткова резорбція орбітальної клітковини, обмеження рухомості очного яблука – формування спайок між очним яблуком і нижньою стінкою орбіти. Тактика операції в даній групі пацієнтів заключалась в усунені рубців між стінками орбіти та очним яблуком, імплантовувався імплантат (гомохрящ, ПКМ або політетрафторетилен) клиновидної форми (висота основи від 8,0 до 14,0 мм, ширина 13,0 мм і передньо-задній розмір – від 14,0 до 16,0 мм), основою до вершини орбіти, після досягнення симетричного розміщення ока, імплантат фіксувався до надкісниці нижньої стінки орбіти. Проведений аналіз у даній групі показав, що у 96 пацієнтів вдалось повністю усунути енофтальм і гіпофтальм, а у 17 частково. У 87 з 122 пацієнтів було повністю відновлена рухомість очного яблука, а у 35 – частково. Висновки. При реконструктивних операціях на орбіті необхідно віддиференціювати підхід до вибору тактики хірургічного лікування та імплантуючих матеріалів. Крім цього, проведення спільних операцій разом з щелепно-лицевими та офтальмохірургами дозволило мінімум у два рази зменшити період реабілітації пацієнтів з патологією орбіти.