Функціональний стан сітківки у пацієнтів на різних стадіях первинної відкритокутової глаукоми

Abstract

Актуальність. Первинна глаукома є одним з найбільш проблемних захворювань органа зору. Суттю глаукомного процесу називають прискорену загибель гангліозних клітин сітківки і їх аксонів, з яких складається зоровий нерв, а також втягнення в патологічний процес нейроглії, яка забезпечує харчування зорового нерва. Найсучасніші клінічні методи дослідження такі, як скануюча лазерна поляриметрія і оптична когерентна томографія (ОКТ), реєструють структурні зміни на різних функціональних рівнях сітківки та зорового нерва. За даними літератури, структурні зміни при прогресуючій глаукомній оптичній нейропатії (ГОН) випереджають клінічні функціональні прояви цього захворювання. При ОКТ глаукомних очей також рекомендують проводити сканування макули по швидкому протоколу (Fast Macular Thickness Map) – це дає можливість виявити додаткову інформацію про патологічний процес. Проте у значної кількості пацієнтів є труднощі діагностики ПВКГ, а характер і локалізація пошкоджень структур ока і зорових функцій у пацієнтів з глаукомою потребують уточнення. Нейрофізіологічний метод – електроретинографія - дозволяє вивчити процеси на різних морфофункціональних рівнях сітківки, уточнити локалізацію і характер патологічних змін у вищевказаних структурах, контролювати динаміку змін в структурах первинного ураження на різних стадіях глаукомного процесу. Мета. Вивчити функціональний стан сітківки у пацієнтів на різних стадіях первинної відкритокутової глаукоми. Матеріал і методи. Нами проведено на базі ДУ “Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України” комплексне клінічне і нейрофізіологічне дослідження 144 пацієнтів (274 очей),серед яких з діагнозом первинної відкритокутової глаукоми (ПВКГ) - 59 осіб (51,75%) жіночої статі і 55 осіб (48,15%) чоловічої статі, середній вік 58,41±3,96 років на різних стадіях ПВКГ – основна група. Для діагностики патологічного стану використовували також нейрофізіологічний метод дослідження – електроретинографію, який проводили на апараті “RETI scan” (Roland consult, Німеччина). Результати. Використовуючи нейрофізіологічний метод електроретинографію ми дослідили функціональний стан центральної і периферичної ділянок сітківки у пацієнтів на різних стадіях ПВКГ. Згідно отриманих даних зональної ретинограми (за даними Rod-Respons, темнова фаза), у пацієнтів з ПВКГ, початковою стадією латентний період за показниками хвилі «b» статистистично достовірно не відрізняється від контрольної групи; амплітуда хвилі «b» знижена на 79,35%, р < 0,05 в порівнянні з контрольною групою. У пацієнтів з розвинутою стадією ПВКГ ми також не відмітили статистично достовірної різниці тривалості латентного періоду згідно характеристик хвилі «b» в порівнянні з контрольною групою, а зареєстрували зниження амплітуди хвилі «b» на 78,88% , р < 0,05 в порівнянні з контрольною групою. Статистично достовірного подовження тривалості латентного періоду хвилі «b» ми не відмітили у пацієнтів далекозайденої стадії ПВКГ; відмітили зниження амплітуди хвилі «b» на 89,52% , р<0,05 в порівнянні з контрольною групою. Згідно отриманих даних макулярної ретинограми ( за даними Photo-Respons, світлова фаза), у пацієнтів з початковою стадією ПВКГ ми відмітили статистично достовірну різницю тривалості латентного періоду за показниками хвилі «а» і «b» на 28,01%, р<0,05 і на 17,96%, р<0,05 відповідно; амплітуда хвилі «а» і «b» знижена на 54,93, р<0,05 і на 64,09%, р<0,05 в порівнянні з контрольною групою. У пацієнтів з розвинутою ПВКГ спостерігалось подовження тривалості латентного періоду згідно характеристик хвилі « a» і «b» на 30,17%, р<0,05 і на 84,80, р<0,05, відповідно; зниження амплітуди за показниками хвилі «а» і «b» на 56,32%, р<0,05 і на 54,34%, р<0,05 відповідно в порівнянні з контрольною групою. Статистично достовірне подовження тривалості латентного періоду хвилі «a» і хвилі «b» ми відмітили у пацієнтів далеко розвинутою стадією ПВКГ на 28,21%, р<0,05 і на 48,05%, р<0,05 відповідно; зниження амплітуди хвилі a» і хвилі «b» у пацієнтів цієї групи - на 66,07%, р<0,05 і на 74,08%, р<0,05 відповідно в порівнянні з контрольною групою. Згідно отриманих даних ритмічної ретинограми ( за даними 30 Hz Flicker), у пацієнтів на всіх стадіях ПВКГ тривалість латентного періоду за показниками піку Р1 статистично достовірно не відрізнялася від контрольної групи, а за показниками піку N1 ми відмітили статистично достовірну різницю тільки у пацієнтів з далеко розвинутою стадією – зменшення тривалості латентного періоду на 45,07%, р<0,05 в порівнянні з контрольною групою. Згідно отриманих даних ритмічної ретинограми (за даними 30 Hz Flicker) відбулося зниження амплітуди піку N1-P1 у пацієнтів з початковою, розвинутою і далеко розвинутою стадією ПВКГ на 70,33%, р<0,05, на 72,71%, р<0,05, і на 79,56%, р<0,05, відповідно в порівнянні з контрольною групою. Висновки. Вперше відмічено при використанні нейрофізіологічного методу дослідження – електроретинографії - у пацієнтів з первинною відкритокутовою глаукомою зниження біоелектричної активності нейронів зовнішніх і внутрішніх шарів макулярної ділянки. Найбільш виражений процес ми спостерігали в фоторецепторних клітинах зовнішнього шару сітківки – колбочковому апараті в макулярній ділянці. При порівнянні зовнішніх і внутрішніх шарів макулярної і периферичної ділянок сітківки ми відмітили значно виражене ураження на всіх стадіях ПВКГ внутрішнього шару периферичної частини сітківки і колбочкового апарату фоторецепторного зовнішнього шару сітківки в макулярній ділянці. Характерним є те, що ступінь ураження в центральній і периферичній ділянках на відповідних стадіях первинної відкритокутової глаукоми майже однаковий, що вказує на паралельні і одночасні процеси, відбуваються на вищевказаних рівнях і ділянках сітківки.