Результати застосування імпланта та з політетрафторетилену при формуванні опорно-рухової кукси у хворих після енуклеації очного яблука при увеальній меланомі

Abstract

Актуальність. Увеальна меланома (УМ) є високо злоякісною пухлиною і не дивлячись на досягнуті успіхи в органозберігаючому лікуванні УМ, у 56-59% випадків проводиться енуклеація ока. Проблема косметичного очного протезування після енуклеації ока має важливе значення, а її успішне вирішення сприяє соціальній та професійній реабілітації людей, які залишилися без очного яблука. Мета дослідження – вивчити клінічну ефективність застосування синтетичного імплантата із політетрафторетилену для формування опорно-рухової куксиу хворих після енуклеації очного яблука з приводу УМ. Матеріал і методи. Аналіз клінічних досліджень був проведений на 100 пацієнтах (чоловіки - 45 (43,7%) і жінки - 55 (56,3%)) з УМ, яким була проведена енуклеація очного яблука з формуванням опорно-рухової кукси за допомогою імплантата з політетрафторетилену. Середній вік пацієнтів складав 56,5 (мin 25,0 і мах 84,0) років. Важливо зауважити, що у 56 випадках (56,0%) УМ була на лівому оці, а в 44 (44,0%)– на правому оці. У 90 із 100 випадків пухлина пошкоджувала судинну оболонку, та у 7 випадках – райдужку і циліарне тіло. У 83 із 100 хворих була суттєво знижена або повністю відсутня гострота зору. У всіх пацієнтів середня (М±SD) проміненція пухлини складала (9,1±3,72) мм, а поперечний розмір її основи – (14,2±4,93) мм. У всіх випадках клінічний діагноз був верифікований гістологічним дослідженням клітинної основи внутрішньоочної меланоми. Розділ иухлин: веретеноклітинна В – 5; веретеноклітинна А-В – 23; змішана – 62 та епітеліоїдна – 10. У 54 із 100 пацієнтів при гістологічному дослідженні було відмічено проростання до внутрішнього і середнього шарів склери. Після видалення очного яблука у сформовану порожнину розміщався імплантат з політетрафторетиленом діаметром 18,0-19,0 мм з фіксуванням зовнішніх прямих м’язів в районі екватора на 12:00, 15:00, 18:00 і 21:00 год., накладались кетгутові шви на субкон’юнктиву і шви на кон’юнктиву (шовк 6,0), проводилась тимчасова блефарорафія на 8 днів, а на 10-11-й день кон’юнктивальна порожнина протезувалась. Результати. У всіх пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді ускладнень не було. Через 2-7 міс. після операції в 7 із 100 випадків (7,0%) було зареєстровано оголення імплантата зі слизисто-гнійними виділеннями з конꞌюнктивальної порожнини. При видаленні імплантата не спостерігалось щільного проростання навколишніми тканинами в його структури, а у віддаленних випадках імплантати легко відділялись віднавколишніх тканин. Висновок. Клінічні дослідження показали, що імплантат на основі політетрафторетилену володіє відносною інертністтю до мꞌяких біологічних тканин. Причиною випадків ускладення є відсутність належного проростання навколишніми тканинами в структуру імплантата, що було відмічено при проведенні повторного хірургічного втручання. Необхідно зауважити, що в терміни нашого спостереження від 1 до 3 років у більшості хворих був досягнутий стабільний ефект при формуванні опорно-рухової кукси, що дозволило зробити висновок про відсутність схильності до резорбції імплантата. Позитивною стороною імплантата з політетрафторетиленує те, що він добре піддається моделюванню і це дозволяє коректуватийого форму підчас операції. Недоліком даного імплантата є те, що він не повністю відповідає вимогам до імплантуючих матеріалів, а саме наявністю доброго проростання до навколишніх тканин в його структуру. Враховуючи вищевказанні недоліки імплантата на основі політетрафторетилену,є необхідність пошуку і розробки нових імплантуючих матеріалів, які дозволили би отримати більш високий клінічний результат.