Частота розвитку часткової атрофіїї зорового нерва після інтравітреальних втручань у хворих на проліферативну діабетичну ретинопатію

Abstract

Актуальність. Незважаючи на суттєвий прогрес вітреальної хірургії проліферативної діабетичної ретинопатії (ПДРП) з досягненням позитивного анатомічного результату лікування у 90%, функціональні результати операції залишаються значно низькими. Однією з головних причин низьких функціональних результатів лікування можуть бути виражені вихідні нейродистрофічні зміни сітківки і зорового нерва (ЗН) у хворих на ПДРП, яким виконуються інтравітреальні втручання. Комплексне інтравітреальне втручання, як будь-яке інше хірургічневнутрішньоочне втручання, є травмою для ока. Залежно від виконаних у ході операції маніпуляцій: обсягу панретинальної лазерної коагуляції, площі видалення епіретинальних мембран, видалення епіретинальних мембран з диска ЗН може формуватися відповідна реакція ЗН на втручання. На теперішній час в літературі майже немає даних про наявність або відсутність взаємозв’язку між особливостями хірургічного втручання, перебігом раннього післяопераційного періоду та функціональним станомЗН після інтравітреальних втручань, що потребує ретельного вивчення. Мета: вивчити частоту часткової атрофії ЗН після інтравітреальних втручань у хворих на ПДРП. Матеріал і методи. Клінічні дослідження проведені у 105 хворих ПДРП (105 очей), яким були виконані інтравітреальні втручання. Показанням до вітректомії на 48 очах (45,7%) був гемофтальм без епіретинальної тканини, на 47 очах (44,8%) частковий або тотальний гемофтальм з наявністю епіретинальних мембран і тракційним відшаруванням макули, на 10 очах (9,5%) тракційно-регматогенне відшарування сітківки. За більшістю вихідних ознак значимих відмінностей у групах не було. Інтравітреальне втручання проводили за стандартною методикою 23 G. Після виконання субтотальної вітректомії, ретельно видаляли епіретинальні мембрани. Розправлення сітківки при необхідності проводили через дренуючу ретинотомію або власний розрив шляхом подачі стерильного повітря в порожнину ока. Виконували ендолазеркоагуляцію розривів сітківки та панретинальну. Часткову атрофію ЗН оцінювали клінічно у балах. 0 балів – диск зорового нерва (ДЗН) блідо-рожевий, 1 бал - помірно блідий, 2 бали інтенсивно блідий. Результати. У термін 2 місяці після операції у хворих з тракційним відшаруванням макули кількість очей з ДЗН, які відрізнялися від норми, була значимо більше, ніж у хворих на гемофтальм (χ2 = 7,85, р=0,005), при цьому стан ДЗН у хворих на гемофтальм і тракційно-регматогенне відшарування сітківки значимо не відрізнявся (χ2 = 1,28, р=0,289), також значимо не відрізнявся стан ДЗН у хворих з тракційним відшаруванням макули і тракційно-регматогенним відшаруванням сітківки (χ2 = 0,40, р=0,528). У терміни 12 місяців після операції в групі хворих на гемофтальм не було відмічено змін в ступені часткової атрофії ЗН. У хворих з тракційним відшаруванням макули зменшилась кількість очей з нормальним ДЗН з 14 до 12, а у хворих з тракційно-регматогенним відшарування сітківки стан ДЗН був таким, як і через два місяці після втручання. Відповідно, у хворих з тракційним відшаруванням макули кількість очей з ДЗН, що відрізнявся від норми, була значимо більша, ніж у хворих на гемофтальм (χ2 = 10,48, р=0,001) і через 12 місяців після операції. Наявності взаємозв’язку між особливостями хірургічного втручання, перебігом раннього післяопераційного періоду та розвитком часткової атрофії ЗН виявлено не було. Висновок. У хворих на ПДРП, у яких вихідна ступінь проліферативних змін виражена більше, ступінь часткової атрофії ЗН значимо вище. Значущого прогресу розвитку часткової атрофії ЗН впродовж 12 місяців не спостерігається.