Комбінований ефект впливу варіантів генів CFH (rs1061170) та TGFB1 (rs1800469) на ризик розвитку різних форм вікової дегенерації макули

Abstract

Актуальність. Вікова дегенерація макули (ВДМ) є одним із найпоширеніших захворювань, що ведуть до втрати центрального зору в пізній стадії, внаслідок розвитку хоріоїдальної неоваскуляризації або географічної атрофії. Генетична детермінанта відіграє важливу роль при розвитку даного захворювання, впливає на клінічну картину та визначає відповідь на лікування. Саме тому дослідження генетичної складової при віковій дегенерації макули є надзвичайно актуальними.

Мета. Дослідити зв’язок між варіантами генів TGFB1 (C509T, rs1800469) і CFH (T1277С, rs1061170) та їх міжгенної взаємодії і ризиком виникнення різних форм вікової дегенерації макули.

Матеріал та методи. Обстежено 61 пацієнта з ВДМ (31 – з пізньою «сухою» формою («географічна атрофія»), 30 – з пізньою «вологою» (неоваскулярна); пацієнти з неоваскулярною формою були поділені на дві підгрупи: 14 хворих з субретинальною неоваскулярною мембраною 1-го типу та 16 – з субретинальною неоваскулярною мембраною 2-го типу. Група контролю – 50 осіб відповідного віку, без офтальмологічної патології. Молекулярно-генетичне дослідження варіантів генів TGFB1 та CFH проводили за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) із наступним рестрикційним аналізом.

Результати. Виявлено асоціацію між різними варіантами генів TGFB1 (C509T, rs1800469) і CFH (T1277С, rs1061170) та ризиком розвитку різних форм ВДМ. Генотип 1277ТТ за геном CFH асоціюється із зменшенням ризику розвитку ВДМ, а генотип 1277СС із збільшенням такого ризику, в першу чергу ризику виникнення «географічної атрофії» (р<0,05). Варіант 509СС гену TGFB1 асоційований з підвищеним ризиком, а варіант 509 ТТ – зі зниженим ризиком виникнення як географічної атрофії, так і субретинальної неоваскулярної мембрани 2-го типу.

Висновки. Вперше було проаналізовано комбінований вплив досліджених варіантів генів на схильність до виникнення ВДМ. Вперше встановлено їх синергічну взаємодію у зростанні ризику розвитку окремих форм захворювання, зокрема «географічної атрофії». Отримані дані створюють передумови для розробки персоналізованого прогнозування ризику захворювання та розробки новітніх стратегій лікування.