Дослідження ефективності антиангіогенної терапії при деяких захворюваннях макули в рамках COAST.UA (проміжний аналіз)

Abstract

Актуальність. Субретинальна неоваскулярна мембрана (СНМ) ускладнює перебіг різних очних захворювань. На сьогоднішній день найбільша увага в патогенезі СНМ виділяється фактору росту ендотелію судин, які посилено синтезуються при ішемії сітківки і стимулюють ангіогенез. У осіб молодше 50 років міопія є причиною розвитку СНМ в 62% випадків. Ангіоїдні полоси сітківки являються рідкісною патологією, однак в 70% випадків ускладнюються субретинальною неоваскуляризацією. При центральному хоріоретиніті СНМ розвивається в 2% випадків. Трансудативне відшарування пігментного епітелію сітківки (ПЕС) виявляється приблизно в 10% випадків у пацієнтів з ексудативною формою при віковій дегенерації макули (ВДМ). Ціль. Визначити ефективність антиангіогенної терапії при захворюваннях очного дна. Матеріали і методи. За 2018-2019 рік таких пацієнтів було проаналізовано в наступних центрах: ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії НАМН України», Одеський національний медичний університет, Миколаївська обласна офтальмологічна лікарня, Буковинський державний медичний університет. Дизайн дослідження - відкрите порівняльне проспективне дослідження. В дослідження включено 45 хворих (47 очей) з захворюваннями очного дна: 30 хворих (31 око) з міопічною СНМ, 8 пацієнтів (8 очей) з СНМ на фоні центрального хоріоретиніту, 4 хворих (4 ока) з СНМ при ангіоїдних смугах сітківки та 3 пацієнти (4 ока) з трансудативним відшаруванням ПЕС на фоні ВДМ. Пацієнтам з СНМ виконувались інтравітреальні введення антиангіогенних препаратів: 2 мг (0,05 мл) афліберцепта або 0,5 мг (0,05 мл) ранібізумаба, хворим на трансудативне відшарування ПЕС проводили субтенонове або інтравітреальне введення тріамцинолону ацетоніду. Всім пацієнтам при кожному візиті обов’язково перевірялась гострота зору з максимальною корекцією, проводилась біомікроскопія, оптична когерентна томографія макули та за потребою виконувалась флуоресцентна ангіографія. Результати. У пацієнтів з міопічною СНМ через 6 місяців лікування середня гострота зору (ГЗ) статистично значимо підвищилася з 0,14 (0,05) до 0,32 (0,2) (р=0,001). Середня центральна товщина сітківки (ЦТС) статистично значимо зменшилася з 373 (118) до 247 (89) мкм (р=0,002). У пацієнтів з СНМ на фоні центрального хоріоретиніту середня ГЗ до лікування становила 0,29 (0,2), а через 3 місяці на фоні лікування підвищилась до 0,47 (0,33) (р=0,05). У хворих з СНМ при ангіоїдних смугах сітківки на початку лікування ГЗ була від 0,1 до 0,5; ЦТС – від 321 до 375 мкм, через 3 місяці після початку лікування ГЗ становила від 0,1 до 0,7 та ЦТС – від 223 до 280 мкм, відповідно. При трансудативному відшаруванні ПЕС на фоні ВМД до початку лікування ГЗ була від 0,25 до 1,0, через 3 місяці – від 0,6 до 1,0. Заключення. В результаті проведеного дослідження встановлено, що антиангіогенна терапія підвищує гостроту зору та зменшує центральну товщину сітківки у пацієнтів з СНМ на фоні міопії при спостереженні 6 місяців та при центральному хоріоретиніті через 3 місяці після початку лікування. Потрібно продовжити набір пацієнтів та терміни спостереження для подальшого вивчення ефективності антиангіогенної терапії при захворюваннях очного дна.