Особливості психологічного та нейропсихологічного стану пацієнтів з вибуховою травмою ока та легкою черепно-мозковою травмою у віддаленому періоді

Abstract

Мета – визначити особливості психологічного та нейропсихологічного статусу пацієнтів у віддаленому періоді після вибухової травми ока та легкої ЧМТ. Матеріал та методи. Під спостереженням знаходились пацієнти з вибуховою травмою ока зі зниженням зорових функцій і супутньою легкою ЧМТ. Застосовані методики психологічного та нейропсихологічного дослідження: формалізоване інтерв'ю; окремі шкали клінічної оцінки MINI: суїцидальні тенденції, посттравматичний стресовий розлад, алкогольна залежність, залежність від психоактивних речовин; шкала прогресивних матриць Равена; шкала особистісного і соціального функціонування; опитувальник болі PROMIS®; шпитальна шкала тривоги та депресії HADS; субтест «Лабіринти» (NAB); стандартизована батарея нейропсихологічної оцінки RBANS. Результати. У поранених з вибуховою травмою ока та легкою ЧМТ внаслідок дії вибухової хвилі виявлено значущий зв’язок між рівнем функціювання та підтримкою близьких (r=0,533, p=0,002); загальним балом RBANS та субтестом «Лабіринти» (r=0,466, p=0,009), RBANS і самооцінкою рівня стресу (зворотній зв’язок) (r= –0,492, p=0,006); HADS депресії та самооцінкою рівня стресу (r=0,646, p=0,000114); шкалою хронічного болю PROMIS та шкалою визначення посттравматичного стресового розладу (r=0,482, p=0,007). Не визначено зв’язку між кількістю епізодів легкої ЧМТ та показниками нейропсихологічного та психологічного вимірювання. Висновки. Вибухова травма ока в поєднанні з легкою ЧМТ мають суттєвий і тривалий вплив на когнітивні та психологічні функції постраждалих. У таких хворих основними проявами когнітивного дефіциту є порушення виконавчих функцій, включаючи когнітивний контроль, навички планування та вирішення проблем. Зазначені порушення на фоні зниження зорових функцій мають суттєвий вплив на загальні показники когнітивного статусу та інші психічні функції, а саме увагу та пам'ять, і значно погіршують здатність пацієнтів до самостійного функціонування.