Віддалені результати дакріоцисториностомії залежно від стану слизової оболонки носа

Abstract

Багато авторів знаходили тісний кореляційний зв’язок між захворюваннями сльозного мішка з одного і захворюваннями та станом слизової оболонки носа з іншого боку. До числа останніх відносяться склерома та озена. Під нашим спостереженням знаходилось 5 хворих з хронічним гнійним дакріоциститом, які мали супутню патологію: склерому – 4, озену –1 чоловік. Тривалість захворювання озеною 10 років, склеромою 15-21 рік. Хворі лікувалися з приводу супутньої патології в спеціалізованому відділенні. Всім хворим з приводу дакріоциститу виконана операція – зовнішня дакріоцисториностомія. В післяопераційному періоді, а також через 3 місяці, сльозні шляхи прохідні на всьому протязі, але через 6 місяців у хворих з склеромою вони були частково прохідні, з’явилися скарги на сльозотечу, сльозостояня. З боку ЛОР-органів відмічалось загострення процесу. Через 6-8 міс. наступив рецидив дакріоциститу, і було здійснено повторне оперативне втручання. Вибір методики і техніки реоперацій залежав від причини, які обумовили рецидив захворювання, від стану сльозного мішка, ступеня і характеру рубцевих змін сльозного мішка і слизової носа. Редакріоцисториностомія була виконана у всіх хворих. Розсічення м’яких тканин ми виконували за старим рубцем з використанням ламаного розрізу. Наш досвід проведення дакріоцисториностомії свідчить про переваги ломаного розтину над лінійним, так як він дає можливість дбайливо натягувати тканини під час оперативного втручання, а також забезпечує достатній доступ до сльозного мішка при відносно невеликій довжині. Під час операції, в області кісткового отвору, знайдена щільна фіброзна тканина, яка закриває його, сльозний мішок фіброзно змінений. Використання вдосконаленого способу формування кісткового вікна дозволило реформувати отвори в кістці до потрібних розмірів, зберігши неушкодженою слизову носа. Основними вимогами до розмірів і розташування кісткового отвору є те, щоб нижній край досягав місця переходу сльозного мішка в сльозо-носовий канал, задній край доходив до сльозного заднього гребінця, а верхній – на 3 мм вище рівня впадання гирла сльозних канальців в сльозний мішок. Цим вимогам відповідає запропонована нами трапецієвидна форма отвору з закругленими кутами. Фіброзна тканина видалена, кістковий отвір розширено. Під час реоперацій використовували запропонований нами дренаж. Вдалося сформувати риностому між сльозним мішком і слизовою носа з чотирма стінками. При шовному формуванні використовували дренаж у вигляді ковпачка-фіксатора. Сутність його полягає в тому, що в області риностоми запропонований дренаж може змінювати свій діаметр, надійно фіксуватися, не порушуючи епітелізацію співустя, сприяє правильному його формуванню. В двох хворих, які постійно спостерігались у офтальмолога і ЛОР лікаря та отримували курси специфічного лікування – сльозні шляхи були прохідні. Термін спостереження до 5 років. У двох інших хворих, через 6-12 міс. настав рецидив (однак вони не регулярно спостерігались). Хворий з озеною звернувся через 8 міс. з рецидивом, але в подальшому не спостерігався. Ми зробили висновок, що оперативне втручання у хворих з дакріоциститом, які мають в анамнезі патологічні зміни оболонки носа, до числа яких відносяться склерома та озена, не завжди дає позитивний результат. Ці пацієнти потребують постійного контролю окуліста та диспансерного спостереження, лікування і санації порожнини носа ЛОР лікарями.