Віддалені результати вітреальної хірургії далеко розвинутих стадій проліферативної діабетичної ретинопатії

Abstract

Актуальність. Проліферативна діабетична ретинопатія (ПДРП) є однією з головних причин незворотної сліпоти у розвинутих країнах світу. Сучасні можливості вітреоретинальної хірургії дозволяють у хворих з далеко розвинутими стадіями ПДРП видалити епіретинальні мембрани, розправити сітківку, досягти стабільного анатомічного прилягання, при цьому гострота зору залишається вкрай низькою. Тому цікавим залишається питання про динаміку зорових функцій у даної категорії хворих у віддаленому терміні спостереження на фоні стійкого прилягання сітківки. Мета: вивчити ефективність вітреальної хірургії далеко розвинутих стадій ПДРП у ранньому (2 місяці) та віддаленому (1 рік) термінах спостереження. Матеріал та методи. Під спостереженням знаходились 18 хворих (18 очей) на ПДРП. Показанням до вітректомії на 12 очах було тракційне відшарування сітківки із епіретинальною мембраною, яка повністю вкривала задній полюс ока (“tabletop”), на 6 очах додатково був регматогенний компонент. 14 очей були артифакічними, 6 очей факічними. Тривалість проліферативного процесу в оці була від 6 до 14 місяців. Вихідна гострота зору в більшості випадків (14 очей) характеризувалась світловідчуттям. Всім хворим за 2 – 3 дні до втручання вводили 2 мг афліберсепту. Інтравітреальне втручання проводили за стандартною методикою 23 G. Після виконання субтотальної вітректомії, ретельно видаляли епіретинальні мембрани. Розправлення сітківки при необхідності проводили через дренуючу ретинотомію або власний розрив шляхом подачі стерильного повітря в порожнину ока. На 3 очах (16,7%) додатково використовували перфтордекалін. На 5 очах (27,8%) було виконана релаксуюча ретинотомія. В подальшому виконували ендолазеркоагуляцію розривів сітківки та панретинальну. На 15 очах (83,3%) операції завершились силіконовою тампонадою олією в’язкістю 5700 СтСт, на 3 очах (16,7%) використовували 20% газово-повітряну суміш перфтрорпропану. Результати. Суттєвих інтраопераційних ускладнень у переважній більшості випадків не спостерігалось. На 3 очах (16,7%) привидаленні мембран виникла кровотеча, яку було припинено із використанням ендодіатермії.В ранньому післяопераційному періоді на 2 очах (11,1%) розвинулась гіфема, у зв’язку з чим було проведене промивання передньої камери. На 8 очах (44,4%) спостерігалось підвищення внутрішньоочного тиску, яке потребувало призначення крапель для його зниження. Через 2 місяці після операції повне прилягання сітківки було досягнуте у 16 випадках (88,9%). На 2 очах (11,1%) сітківка скоротилася та розвинулось відшарування із затіканням олії під сітківку, у зв’язку з чим були виконані повторні втручання. У всіх випадках зоровий нерв був блідий. На 3 очах сформувались епімакулярні мембрани, на 4 очах спостерігався макулярний набряк за даними оптичної когерентної томографії. Гострота зору на 4 очах дорівнювала світловідчуттю, на 6 очах була від 0,005 до 0,02, на 8 очах від 0,03 до 0,1 і була значуще краще у порівнянні з вихідною (χ2=9,03, p=0,002). Через 1 рік стійке анатомічне прилягання сітківки було досягнуте в усіх випадках, зберігалась виражена нейропатія зорового нерва. За цей період на 4 очах була виведена силіконова олія з одночасним видаленням епіретинальних мембран. Рецидивів відшарування не виникало. Гострота зору була значуще вище у порівнянні з вихідною (χ2=0,64, p=0,422), але статистично не покращилась у порівнянні зі строком спостереження 2 місяці. На 3 очах дорівнювала світловідчуттю, на 3 очах була від 0,005 до 0,02, на 4 очах від 0,03 до 0,06 і на 4 очах від 0,07 до 0,1. Висновок. Гострота зору, що була досягнута через 2 місяці після вітреальної хірургії у хворих з далеко розвинутими стадіями ПДРП, значуще не покращується через рік спостереження, незважаючи на стійке анатомічне прилягання сітківки.