Клінічний випадок зворотнього зіничного блоку після неускладненої факоемульсифікації катаракти.

Abstract

Актуальність. Однією з найрідше зустрічающихся вторинних глауком є глаукома зі зворотнім зіничним блоком, що часто буває спричинена післяопераційними станами, в нашому випадку ультразвуковою факоемульсифікацію з імплантацію інтраокулярної лінзи (ІОЛ). Опис випадку. Пацієнт – чоловік, 46 років, звернувся до відділення з діагнозом незріла вікова неускладнена катаракта обох очей. З гостротою зору обох очей 0,2 н/к. Внутрішньоочний (ВОТ) тиск 18,0/19,0 по Маклакову. В анамнезі супутньої патології очей не має, фіксованих підвищень ВОТ не було. Проведено ультразвукову факоемульсифікацію лівого ока, операція пройшла без ускладнень. Під вечір дня операції у пацієнта поступово наростав біль оперованого ока та лівої половини голови. Пальпаторно зафіксовано підвищення ВОТ. Пацієнту надана допомога у вигляді всіх наявних груп гіпотензивних крапель, таблеток ацетазоламіду по 500 мг (2 таблетки) 2 рази на добу. Тонометром індукційного відскоку зафіксовано підвищення ВОТ до 66,5 мм рт.ст. На наступний день офтальмоскопічно: гіпертензивний набряк рогівки, патологічно глибока передня камера. Болі пацінта не зменшувались, до лікування додано розчин гліцеролу 2 рази на добу та внутрішньоввенно введення осмотичних діуретиків. ВОТ продовжував залишатись високим. При горизонтальному положенні болі збільшувались. Зменшення симптомів відмічалось після зменшення тиску передньої камери ока, шляхом випущення рідини з розрізу рогівки. Діагностика. Проведено оптичну когерентну томографію переднього відділу ока, ультразвукове сканування переднього та заднього відділу ока. Встановлено щільне прилягання ІОЛ до краю зіниці, патологічну глибоку передню камеру, прилягання (присмоктування) райдужки до циннових зв’язок. Що призвело до підвищення ВОТ в передній камері в порівнянні з задньою камерою ока, вигину райдужки, яка почала діяти, як односторонній клапан. Лікування. Через 2 дні пацієнту була проведена лазерна базальна іридотомія, що дозволило зняти внутрішньоочний біль та частково зменшити ВОТ до 26-27 мм рт. ст з поступовим зняттям загальної гіпотензивної терапії, але пацієнт залишався на крапельній гіпотензивній терапії. Через чотири тижні в спокійному періоді, була проведена синустрабекуліридектомія, що дозволило повністю компенсувати ВОТ до 9,8 мм рт.ст. тонометром індукційного відскоку без гіпотензивних крапель. Через 1 місяць, 3 та 6 місяців ВОТ тиск залишався повністю в межах норми (15,8 – 18,4 мм рт. ст) без гіпотензивної терапії. Висновки. Даний випадок демонструє необхідність складного підходу для встановлення причини підвищення ВОТ в після операційному періоді та показує, як звичайний випадок факоемульсифікації може спричинити незвичайний випадок вторинної глаукоми.