Виникнення анізометропії, міопії високого ступеня, утворення перипапілярної стафіломи, вітреоретинальних тяжів після лазерного лікування ретинопатії недоношених.

Abstract

Актуальність. Ретинопатія недоношених є важливою причиною сліпоти, якій можна запобігти у недоношених немовлят у всьому світі. При відсутності вчасного діагностування та лікування це може призвести до відшарування сітківки та серйозних порушень зору. На сьогоднішній день золотим стандартом лікування ретинопатії недоношених є лазерна коагуляція аваскулярних зон сітківки. Проте на сьогоднішній день спостерігається найбільш часте ускладнення після проведення операції недоношеним дітям – міопія, яка здебільщого розвивається за рахунок зміни оптичного заломлення середовищ передньої камери у післяопераційних пацієнтів. Ступінь далекозорості, згідно спостережень, може залежати від кількості лазерних коагулятів. До маніфестації наслідків лазерного лікування ретинопатії недоношених лікарям потрібно бути вкрай пильними для максимально можливого забезпечення розвитку належних зорових функцій у таких пацієнтів. Мета. Продемонструвати клінічне протікання можливих ранніх віддалених наслідків ретинопатії недоношених. Презентація клінічного випадку. Пацієнт Б., 2 роки 9 місяців спостерігається у поліклініці ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В. П. Філатова НАМН України» з приводу ретинопатії недоношених. Народився на 31 тижні вагітності з вагою 1410 грамів. Через важкий неонатальний анамнез та тривалу штучну вентиляцію легень при розрахунку на моделі прогнозування важкої ретинопатії недоношених, був визначений високий ризик розвитку захворювання. Під час щотижневих скринінгових оглядів у пацієнта спостерігалось прогресування хвороби, та встановлений діагноз порогової стадії ретинопатії недоношених на правому оці у першій зоні, на лівому оці – у другій. У віці 1 місяць 16 днів (постконцептуальний вік – 38 тижнів) пацієнту ургентно була проведена зливна лазерна коагуляція авскулярних зон сітківки. Кількістю коагулятів 7100 на правому та 3250 на лівому оці. Через місяць після проведення ЛКС спостерігався регрес захворювання. При систематичних оглядах дитини виявлена короткозорість та структурні зміни на очному дні. На момент останнього огляду дитини, у віці 2 роки 9 місяців, максимальна корегована гострота зору на правому оці становила 0.5 з лінзою sph -7.0 дптр, на лівому – 1.0 з лінзою sph -1.0 дптр. Довжина передньозаднього відрізку ока за даними ультразвукової біометрії: правогго – 21,85 мм, лівого 21, 82 мм. При офтальмоскопії та ультразвуковому обстеженні спостерігаються вітреоретинальні тяжі на обох очах та міопічна стафілома на правому оці. Батькам дитини були надані рекомендації оптичної корекції зору дитини окулярами за показниками рефракці та оклюзія лівого ока на 2 години кожного дня. Висновок. Наведений нами клінічний випадок є прикладом вдалого лікування ретинопатії недоношених шляхом зливної коагуляції аваскулярних зон сітківки та подальшого довготривалого ведення післяопераційних пацієнтів з наявністю ускладнень.