Чи працює первинний задній капсулорексис в якості профілактики вторинної катаракти у дітей?

Abstract

Вторинна катаракта (ВК) залишається одним з найбільш частих ускладнень хірургії вродженої або набутої катаракти у дитячому віці. На відміну від дорослих, у педіатричних пацієнтів проліферація залишкових епітеліальних клітин кришталика проходить значно інтенсивніше, що призводить до раннього зниження гостроти зору та ризику розвитку амбліопії. [Joanna Konopińska et al, 2021] Особливо активно ці процеси відбуваються у ранньому післяопераційному періоді та протягом 6 місяців після операції. [Yana Fu et al, 2022] Висока частота розвитку ВК у дітей зумовлює безперервний пошук різних хірургічних втручань для її профілактики та лікування (Nd:YAG-лазерної капсулотомія, мануальна дисцизія, первинна задня капсулотомія, первинний задній круговий безперервний капсулорексис, часткова суха вітректомія). [Lukpan Orazbekov et al, 2025] З огляду на обмежені можливості виконання Nd:YAG-лазерної капсулотомії у дитячому віці, первинна хірургічна профілактика є вирішальною тактикою. Для профілактики утворення ВК при одночасній імплантації інтраокулярної лінзи (ІОЛ) ряд авторів пропонує первинне розкриття задньої капсули кришталика під час операції методом заднього капсулорексису з видаленням або без передніх шарів склоподібного тіла; або – розміщення оптики імплантованої в капсульний мішок ІОЛ через отвір капсулорексису під задню капсулу «optic captures». Мета: вивчити ефективність первинного заднього капсулорексису (ПЗКР) як методу профілактики розвитку вторинної катаракти при факоемульсифікації вродженої катаракти у дітей. Матеріал та методи. Хірургічне лікування ВК методом факоаспірації з одномоментною інтракапсулярною імплантацією ІОЛ Acrysof було проведено на 170 очах (115 дітей), віком від 2-15 років (7.7±3.7р.). Техніка операції – видалення кришталика через передній капсулорексис методом факоаспірації із застосуванням факомашини з імплантацією гнучких ІОЛ. Хірургічна тактика по відношенню до задньої капсули була різна, у зв’язку з чим всі прооперовані очі поділили на 3 групи: група 1 – зі збереженням прозорої задньої капсули інтактною (47 очей); група 2 – з ізольованим первинним безперервним круговим заднім капсулорексисом за допомогою голки та пінцета до імплантації ІОЛ (60 очей); група 3 – із первинним безперервним круговим заднім капсулорексисом в поєднанні з «сухою» передньою вітректомією як до, так і після імплантації ІОЛ (63 ока). Вибір методу проведення первинного заднього капсулорексису носив рандомізований, проспективний характер. Результати. У віддаленому періоді спостереження в терміні 24 місяці (161 око) найменший відсоток розвитку вторинної катаракти спостерігався в групі із первинним заднім капсулорексисом у поєднанні з передньою вітректомією (28,3% - 17 очей), найбільший відсоток (55,4% - 31 око) – у групі з ізольованим первинним заднім капсулорексисом, в той час як в групі із збереженням прозорої задньої капсули інтактною розвиток вторинної катаракти відмічався у 48,9% – 22 ока. Слід відмітити залежність розвитку ВК від віку дитини: у групі дітей молодшого віку (2-7р.) вторинна катаракта розвинулась на 53 очах (56,4%), а у групі дітей старшого віку (8-15р.) – тільки на 17 очах (23,4%). Вік дитини на момент операції суттєво впливав на частоту ВК – чим молодша дитина, тим більш висока частота розвитку ВК. До інших післяопераційних ускладнень, окрім ВК, належали виражена запальна реакція (преципітати на ІОЛ, задні сінехії, зрощення переднього і заднього капсулорексисів), а також внутрішньокапсульна децентрація ІОЛ, контрактура капсулярного мішка та помутніння скловидного тіла. У віддаленому періоді спостереження найвища частота ускладнень відзначалася в групі із заднім капсулорексисом поєднаним з передньою вітректомією – 29 очей (48,3%) причому 20% становило помутніння скловидного тіла. У групі із ізольованим заднім капсулорексисом частота ускладнень була нижчою – 19 очей (33,9%), при цьому у 19,6% також відмічалося помутніння скловидного тіла. Найменша частота ускладнень зафіксована в групі зі збереженням інтактної задньої капсули – 4.4%. Отримані дані свідчать про те, що розкриття задньої капсули не є «безслідним» для дитячого ока та супроводжується реакцією склоподібного тіла у вигляді вітреїту різного ступеня вираженості. Висновки. Розвиток ВК при псевдофакії у дитячому віці спостерігається не тільки на очах, де задня капсула була збереженою, а і у випадках де вона була видалена в центрі методом заднього капсулорексиса, а також у поєднанні останнього із передньою сухою вітректомією. Виконання первинного мануального безперервного заднього капсулорексису за результатами дворічного післяопераційного спостереження не зменшує частоту виникнення вторинної катаракти у дітей із псевдофакією порівняно з очима, в яких задня капсула залишалася інтактною. Збереження прозорої задньої капсули дозволяє підтримати анатомічний бар’єр між переднім та заднім сегментами ока а також зменшити відсоток виникнення післяопераційних ускладнень, зокрема запальних змін переднього відділу ока та вітреїту.