Клініко-психологічні чинники прогресування кератоконусу у військовослужбовців та цивільних осіб: методологія комплексного діагностичного дослідження.

Abstract

Актуальність. Кератоконус – прогресуюча ектатична дистрофія рогівки є однією з провідних причин зниження зорових функцій у осіб молодого та середнього віку. Поширеність захворювання становить від 54 до 265 випадків на 100 000 населення залежно від регіону та методів діагностики (Godefrooij et al., 2017). В умовах повномасштабного збройного конфлікту в Україні проблема набуває особливого медико-соціального значення: збільшення кількості осіб, які зазнають хронічного бойового стресу, фізичних навантажень та бойових контузій, створює специфічний патогенетичний контекст, який може суттєво впливати на ініціацію та темпи прогресування кератоконусу (Rabinowitz, 1998). Незважаючи на значний прогрес у розумінні біомеханічних і генетичних механізмів захворювання (Dupps & Wilson, 2006), психологічні та поведінкові чинники прогресування кератоконусу залишаються малодослідженими. Особливо це стосується специфіки перебігу захворювання у військовослужбовців, у яких стресові навантаження, особливості копінгової поведінки, наявність обсесивно-компульсивних розладів та погіршення якості життя можуть формувати самостійний патогенетичний механізм дестабілізації рогівки. Метою дослідження було визначення клініко-психологічних чинників прогресування кератоконусу та виявлення специфічних відмінностей між групами військовослужбовців і цивільних пацієнтів на підставі комплексного психодіагностичного обстеження. Матеріал та методи. Дослідження реалізується як порівняльне клініко-психологічне. До програми включено пацієнтів Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова двох груп: (1) військовослужбовці ЗСУ з верифікованим діагнозом кератоконусу; цивільні особи з аналогічним діагнозом, зіставні за віком та ступенем ураження рогівки. Реєструються демографічні та клінічні показники: стать, вік, ступінь кератоконусу, факт прогресування під час воєнних дій, термін епітелізації після оперативного втручання, наявність ускладнень, рід військ, характер фізичного та зорового навантаження, а також наявність контузій. Психодіагностичний блок включає чотири валідизованих інструменти: 1. Шкала Єля-Брауна для оцінювання обсесивно-компульсивних розладів (Y-BOCS) — 10-пунктова клінічна шкала для кількісної оцінки тяжкості обсесій та компульсій. Методика має високі показники внутрішньої узгодженості (α Кронбаха = 0,88–0,91) та задовільну конструктну валідність (Goodman et al., 1989). Використовується з метою виявлення обсесивно-компульсивних порушень як можливого медіатора між психологічним дистресом та патологічним тертям ока. 2. Шкали копінг-поведінки у ситуаціях небезпеки — 42-пунктовий багатовимірний інструмент для оцінки стратегій подолання стресу, адаптований для застосування в умовах бойових та надзвичайних ситуацій. Шкала операціоналізує конструкти, розроблені в рамках транзакційної моделі стресу і копінгу (адаптована Родіна Н.В., Доценко О.Ю., Кернас А.В., Перевязко Л.П., 2022), і дозволяє диференціювати проблемно-орієнтовані, емоційно-орієнтовані та уникаючі стратегії. 3. Симптоматична вісь (BPRS-похідна) — 18-пунктовий психо-патологічний опитувальник для структурованої клінічної оцінки психічного стану. Включає шкали тривоги, депресивного настрою, ворожості, підозрілості, напруженості, рухової загальмованості та порушень мислення. Метод забезпечує стандартизований опис актуального психічного статусу пацієнта з прийнятними психометричними властивостями (Overall & Gorham, 1962; Ventura et al., 1993). 4. Опитувальник якості життя SF-36 — 36-пунктовий стандартизований інструмент для багатовимірної оцінки суб’єктивного здоров’я та функціонування за 8 шкалами: фізичне функціонування, рольове фізичне та емоційне функціонування, соціальне функціонування, інтенсивність болю, загальний стан здоров’я, життєздатність та психічне здоров’я (Ware & Sherbourne, 1992). Опитувальник є «золотим стандартом» оцінки якості життя у клінічних дослідженнях і широко застосовується в офтальмологічній практиці (Kymes et al., 2004). Результати. Дослідження є першим в Україні, яке системно вивчає психологічні предиктори прогресування кератоконусу в контексті воєнного стресу. Передбачається, що у групі військовослужбовців прогресування захворювання корелюватиме з вищим рівнем обсесивнокомпульсивної симптоматики (насамперед компульсивного тертя очей), дисфункційними копінговими стратегіями (уникання, емоційне зосередження), підвищеними показниками тривоги та ворожості за симптоматичною віссю, а також нижчими показниками якості життя за шкалами психічного здоров’я та рольового емоційного функціонування SF-36. Отримані дані дозволять обґрунтувати модель комплексного клініко-психологічного супроводу пацієнтів з кератоконусом, що включає психопрофілактику та психокорекцію як невід’ємні складові офтальмологічного лікування. Визначення специфічних психологічних мішеней терапевтичного втручання відкриває перспективи для розробки персоналізованих протоколів допомоги військовослужбовцям у відновному та реабілітаційному аспектах. Висновки. Запропонована методологія комплексного діагностичного дослідження кератоконусу, що інтегрує клінічні офтальмологічні параметри з багатовимірною психодіагностикою (Y-BOCS, шкали копінг-поведінки, симптоматична вісь, SF-36), відповідає сучасним стандартам доказової медицини і дозволяє верифікувати психологічні чинники прогресування захворювання. Системний психодіагностичний підхід є необхідною умовою для розробки ефективних міждисциплінарних стратегій лікування та реабілітації хворих на кератоконус в умовах воєнного часу.