Кон’юнктивотенонпластика в лікуванні післяопікових виразок рогівки.

Abstract

Актуальність. Опіки очей є поширеною, невідкладною ситуацією, яка може загрожувати втратою зору та становить 6–22% усіх травм ока. Їх ефективне лікування вимагає негайної оцінки стану ока, інтенсивного медикаментозного та нерідко хірургічного лікування. Мета. Визначити показання та дослідити механізм успіху кон’юнктивотенонпластики в лікуванні післяопікових виразок рогівки, лікування яких за допомогою альтернативних методів виявилося неефективним. Матеріал та методи. Проведений ретроспективний аналіз історій хвороб 49 хворих з виразками рогівки, що утворилися після опіків очей ІІІ-ІV ступенів, які не піддавалися медикаментозному лікуванню, та яким проведено покриття виразок клаптем ауто-кон’юнктиви з підлеглою теноновою капсулою (49 очей –49 операцій). Етіологія опіку: лужний – 24, кислотний – 13, термічний – 12 хворих. Втручання проводили на 2-48 добу після отримання опіку. Площа виразок рогівки коливалась від 4х4 мм до тотальних, глибина виразок – від 1/10 до 1/3 товщини строми. Гострота зору до операції дорівнювала світловідчуттю – 0,08н/к. Терміни спостережень склали від 14 до 36 міс. Методика операції. При часткових виразках рогівки (14 хворих) відсепарування кон’юнктиви від лімбу та її наступне перміщення та мобілізацію разом з теноновою капсулою проводили в найближчій ділянці до виразки рогівки. Фіксацію утвореного клаптю проводили таким чином, щоб покрити рогівку тільки в ділянці виразки. При тотальних виразках рогівки (35 хворих) проводилась кон’юнктивонекректомія та/або видалення грануляцій кон’юнктива. Після цього проводили відсепаруванння кон’юнктиви та тенонової капсули від лімбу до верхнього та/або нижнього кон’юнктивального склепіння (або реберного краю) таким чином, щоб утворений клапоть міг бути мобілізований на рогівку. Проводилась його фіксація у лімба епісклеральними швами та край в край над нею. У випадку великої площі некрозу кон’юнктиви операцію завершували провізорною або постійною тарзоррафією (7/35 хворих). Результати. Досягти загоєння виразки рогівки вдалося в усіх випадках. Зникнення явищ рогівкового синдрому (світлобоязнь, сльозотеча, блефароспазм) відбувалося протягом 7-10 діб після операції. Гострота зору після операції дорівнювала світловідчуттю у всіх хворих, тому що рогівка була покрита кон’юнктивою. У віддалені терміни спостережень світловідчуття також зберігалось у всіх хворих. У 1/49 хворих відбулося самостійне відходження клапотю кон’юнктиви та тенонової капсули з рогівки через 3 місяці після операції з підвищенням зору до 0,5. У 30/49 хворих, у яких до операції була велика площа некрозу кон’юнктиви, утворився симблефарон. Через 6-8 міс. після кон’юнктивотенопластики цим хворим проводилось поетапне його усунення з пластикою аутослизовою губи, з метою підготовки до косметичного протезування або до подальших оптичних операцій. 12/18 хворим без симблефарона в ці ж терміни було проведено зрізання кон’юнктиви та тенонової капсули з рогівки. Епітелізація рогівки відбулася протягом 7-14 діб після видалення кон’юнктиви з утворенням помутнінь різного ступеня щільності та васкуляризації. Гострота зору у цих хворих склала від 0,01 до 0,3. Висновки. Механізм успіху кон’юнктивотенонпластики полягає в забезпеченні судинної, метаболічної та структурної підтримки язви рогівки, лікування якої за допомогою альтернативних методів виявилося неефективним. При своєчасному застосуванні кон’юнктивотенонпластика у хворих з виразками рогівки після опіків очей ІІІ-ІV ступенів є ефективним та безпечним методом їх лікування, який дозволяє досягти загоєння виразок рогівки та у майбутньому відновити зір.